Скачать: Video Audio

Тема: ПОСЛАННЯ ЯКОВА. ДРУЖБА ЗІ СВІТОМ 4й РОЗДІЛ 4,5 ВРШІ. 16.09.18

500 ДНЕЙ МОЛИТВЫ. ИТОГИ. 19.07.2015
ГАРМОНИЯ СЕМЕЙНЫХ ОТНОШЕНИЙ (семинар)
 

ПОСЛАННЯ ЯКОВА. ДРУЖБА ЗІ СВІТОМ 4й РОЗДІЛ 4,5 ВРШІ

Є заповіді, які християни не люблять. Наприклад, заповідь не переїдати, викликає здивування. Як  можна їсти і не переїсти? Для нашого народу це залишається найбільшою таємницею. Дуже не подобається християнам заповіді про необхідність страждати і про те, що багатьма стражданнями нам належить війти до Божого Царства. Але, напевно, заповідь яка викликає найбільше нерозуміння, подив, у когось відвертий протест, навіть, обурення – це заповідь не любити цього миру.

«Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається. Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: Жадає аж до заздрости дух, що в нас пробуває?»

(Як.4:4,5). » Read more..

ПОСЛАННЯ ЯКОВА. ЧАСТИНА 9. ПЕРЕМОГА НАД ВНУТРІШНІМИ ВІЙНАМИ. 4й розділ 1 — 3 вірші.

ГЛАВА 4. СТ. 1 — 3. ВІЙНА ВСЕРЕДИНІ МЕНЕ
«Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як.4:1-3).

Давайте тихенько підслухаємо молитву розмову одного віруючого зі своїм Творцем: «Батько небесний, Ти ж обіцяв, Ти зобов’язаний мені дати. Я повинен взяти вірою. Я стою на твоїх обіцянках! Чому ж я не отримую?» Нашому віруючому згадалася молитва Асафа: «чи не даремно я очищав серце моє і в невинності вимив руки мої» (Пс.72: 13). І Бог, з властивим Йому вселенським спокоєм, відповідав: » Read more..

ПОСЛАННЯ ЯКОВА. ЧАСТИНА 8. СПРАВЖНЯ МУДРІСТЬ, ЩО ВІД БОГА 3й розділ. 13 – 18 вірші

Мудрість – це така річ, яка там нам конче потрібна в житті. Мудрість допомагає ніколи не потрапляти в дурнуваті ситуації в яких часто ми самі винні. Щось не те сказав, та прогнівався, там не так себе повів, там не зорієнтувався та зробив невірний вибір і все, зламав обставини, а іноді і зламав життя. Яскравий, та водночас, сумний приклад – це Саул, перший цар Ізраїлю. Він був позбавлений мудрості. Його падіння почалося з непослуху Богу, потім гріх за гріхом, і його життя стало приреченим на поразку, на загибель. Але ж кожну мить, яку він змарнував на жалюгідні гріхи, він міг би каятися. Поруч з ним знаходився Давид, другий цар Ізраїлю. Він також робив купу помилок, але ж, на відміну від Саула, повертався до Бога. Тож, нам всім вкрай необхідна Божа мудрість.

Що легше народити дитину чи її виховати? » Read more..

НА ТРИДЦЯТИРІЧЧЯ НАШОГО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

Ми йшли разом, іноді обставини намагалися наші руки розімкнути
І тоді ми трималися ще сильніше.
Іноді ми переставали розуміти один одного
І тоді ми зупинялися, щоби заглиблювати щирість спілкування.
Були різні часи, але непохитна любов допомагала долати нам всі перешкоди.
Не було грошей і ми терпіли.
Не біло сил і ми підтримували один одного, так сповнюючись нових сил.
Народжувалися діти і ми стомлені, але щасливі, чергували ночами.
Хтось з нас робив помилку, і інший з довготерпінням його виправляв.
У нас різні хобі, але ми навчилися підтримувати навіть те, що нам не цікаво, але важливо для іншого
На деякі речі у нас різні погляди, але і їх ми навчилися поважати,
даючи простір свободи.
Ми навчилися цінувати різницю один одного і так стали командою.
Навчилися, коли хтось з нас стомлювався, брати обов’язки іншого і так зберігали рівновагу.
Навчились і говорити і мовчати, триматись один одного і в часи радості і в скорботі.
Ми, двоє різних людей, з Божою допомогою, стали одним і це була довга, але дуже щаслива дорога.
Ми продовжуємо іти міцно тримаючись за руки, розуміючи, що стали один для одного найважливішою і найдорожчою людиною.
Дякуємо Богові за ту мить, коли ми побачили один одного і закохалися.
Славимо Творця за кожну мить наших стосунків, з яких склалися ці 30 років.

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #234.

«Когда же пришли они в Капернаум, то подошли к Петру собиратели дидрахм и сказали: Учитель ваш не даст ли дидрахмы? Он говорит: да. И когда вошел он в дом, то Иисус, предупредив его, сказал: как тебе кажется, Симон? цари земные с кого берут пошлины или подати? с сынов ли своих, или с посторонних? Петр говорит Ему: с посторонних. Иисус сказал ему: итак сыны свободны; но, чтобы нам не соблазнить их, пойди на море, брось уду, и первую рыбу, которая попадется, возьми, и, открыв у ней рот, найдешь статир; возьми его и отдай им за Меня и за себя» (Матф.17:24-27). Меняются эпохи, страны, народы, и только налоги и налоговые инспекторы остаются неизменными. Вот эти вечные собиратели драхм, лишенные в своей деловитости священного трепета перед Христом, они скорее испытывают благоговение и безграничное уважение только к деньгам. С сухой деловитостью и подчеркнутой внешней уважительностью, спрашивают: «Учитель ваш не даст ли дидрахмы?» Петр, как всегда, импульсивно и самоуверенно отвечает «да», и лишь потом идет выяснять у Учителя будет ли действительно Христос платить налоги? По законам той местности и того времени каждый еврей должен был раз в году уплатить налог на храм в размере двух драхм. Петр, впрочем, как и налоговики, заинтригованы. Интересно, какая же реакция этого, так не похожего на других бродячих учителей, сына плотника Иосифа, на необходимость платить налоги, ведь он, казалось, так далек от земных дел? Петру даже не понадобилось ничего рассказывать. Иисус еще раз подтверждает, что Он воплощение всезнающего Бога видящего и слышащего всех, без исключения, людей. Вот и на сей раз Иисус, находясь достаточно далеко, слышал разговор Петра с налоговиками. Вот, что означает слово «предупредил» вопрос Петра. В присущей парадоксальной, образной и точной манере, Христос приводит аналогия с детьми царя, с которых, разумеется, царь не будет брать налоги, но берет с посторонних. Странно брать со Христа налог на храм, Он ведь и есть этот храм духовный, все что происходит в величественном Ветхозаветном храме должно предвещать новую и высшую эпоху Спасителя. И тут вновь неожиданный ход: «Мне вовсе не нужно платить налог, но, чтобы не соблазнять заплатим. Урок первый – чтобы не толкать людей на грех, например, не уплаты налогов, Христос, как и его последователи, царские дети, должны быть послушными законам. Не дай Бог узнавшие о неуплате налога христианином из-за этого никогда не переступят врата Царства Божьего. А далее, Сын Божий велит опытному рыбаке, Петру, пойти поймать рыбу и в первой же во рту будет статир, монета равная четырем дидрахмам, достаточно, чтобы уплатить налог за двоих. Урок второй – Христос знает все, все видит и понимает. Каждая монетка, каждая драгоценность, все что потеряно, все, что найдено, что бережно хранится и легкомысленно теряется – это все Его, по большому счету. И Он никогда не оставит нас без помощи, найдя, в самом неожиданном, удивительном, не логичном и чудесном месте источник нашей помощи. Для чего же суетится и переживать, паниковать и раздражаться, терять покой и жить в храническом страхе если в случае необходимости даже изо рта рыбы может прийти помощь от Бога?

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #234. «Як прийшли ж вони в Капернаум, до Петра підійшли збирачі дидрахм на храм, та й сказали: Чи не заплатить ваш учитель дидрахми? Він відказує: Так. І як він увійшов до дому, то Ісус попередив його та сказав: Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих? А як той відказав: Від чужих, то промовив до нього Ісус: Тож вільні сини! Та щоб їх не спокусити, піди над море, та вудку закинь, і яку першу рибу ізловиш, візьми, і рота відкрий їй, і знайдеш статира; візьми ти його, і віддай їм за Мене й за себе…» (Матв.17:24-27). Змінюються епохи, країни, народи, і тільки податки і податкові інспектори залишаються незмінними. Ось ці вічні збирачі драхм, позбавлені у своїй діловитості священного тремтіння перед Христом. Вони швидше відчувають благоговіння і безмежну повагу тільки до грошей. З сухої діловитістю і підкресленою зовнішньою повагою, запитують: «Учитель ваш чи не дасть дідрахми?» Петро, як завжди, імпульсивно і самовпевнено відповідає «так», і лише потім йде з’ясовувати у Вчителя чи дійсно Христос платитиме податки? За законами тієї місцевості і того часу кожен єврей повинен був раз на рік сплатити податок на храм в розмірі двох драхм. Петро, втім, як і податківці, заінтриговані. Цікаво, яка ж реакція цього, так не схожого на інших бродячих вчителів, сина теслі Йосипа, на необхідність платити податки, адже він, здавалося, так далекий від земних справ? Петру навіть не знадобилося нічого розповідати. Ісус ще раз підтверджує, що Він втілення всезнаючого Бога бачить і чує всіх, без винятку, людей. Ось і цього разу сталося, коли Ісус знаходячись далеко, чув розмову Петра з податківцями. Ось, що означає — «попередив» питання Петра. У властивій парадоксальній, образній і точній манері, Христос призводить аналогію з дітьми царя, з яких, зрозуміло, цар не буде брати податки, але бере з сторонніх. Дивно брати з Христа податок на храм, Він і є цей храм духовний. Все що відбувається в величному старозавітному храмі має передбачати нову і вищу епоху Спасителя. І тут знову несподіваний хід: «Мені зовсім не потрібно платити податок, але, щоб не спокушати заплатимо». Урок перший — щоб не штовхати людей на гріх, наприклад, не сплачувати податків, Христос, як і його послідовники, царські діти, повинні бути слухняними законам. Не дай Бог, щоби хтось дізнався про несплату податку християнином і через це ніколи не переступив браму Царства Божого. А далі, Син Божий велить досвідченому рибалці, Петру, піти з вудочкою і в першій же спійманій рибі в роті взяти статир, монета рівна чотирьом дідрахмам, досить, щоб сплатити податок за двох. Урок другий — Христос знає все, все бачить і розуміє. Кожна монета, кожна коштовність, все що втрачено, все, що знайдено, що дбайливо зберігається і легковажно втрачається — це все Його, за великим рахунком. І Він ніколи не залишить нас без допомоги, знайшовши, в самому несподіваному, дивовижному, не логічному і чудовому місці джерело нашої допомоги. Для чого ж метушиться і переживати, панікувати і дратуватися, втрачати спокій і жити в хронічному страсі, якщо в разі потреби навіть з рота риби може прийти допомога від Бога?

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #233.

«Во время пребывания их в Галилее, Иисус сказал им: Сын Человеческий предан будет в руки человеческие, и убьют Его, и в третий день воскреснет. И они весьма опечалились» (Матф.17:22,23). «Во время пребывания в Галилее». Такая обыденность. Кто-то пребывает в Галилее, а кто-то в Киеве, в Париже, в Стамбуле. Люди живут в своих городах, селах и живут они во времени. И тут, в это время и в эту географию, вторгается Христос и несет поток вечности. Он вырывает нас из обыденности, позволяя поднять мысли выше чем еда, земля и время. Он поднимает наш взор к духовному, к небу, к вечной обители Бога и будущей обители всех выбравших духовный путь. Христос произносит настолько удивительную мысль, что ученики замирают, они пытаются переварить, осознать и не могут. Библия использует образ слова, которое не вмещается в человека, настолько оно не привычно, настолько разрушает все стереотипы. Как можно распять Бога если Он вечный и всемогущий?! Если служат с великими почестями императорам, царям, президентам, да что царям, маленький местечковый босс и тот окружает себя величием едва ли не властелина Вселенной, тем более Бог окружает Себя славой. Да вот только слава Бога не всегда такая, как представляют себе люди. Царь Вечности, Царь всех царей, отдаст Себя на растерзание жестоким, неблагодарным, кровожадным и мстительным людям. Разве не понятно, чем заканчивается история, когда святой попадает в руки разъяренных грешников? Разве не очевидно, что грех ненавидит святость и так люто ненавидит, что готов эту святость и с святую любовь распять. Потому что святость, уже своим существованием, обличает грешников. И чтобы заглушить свою совесть и свое раздражение они решаются на убийство. На этом противостоянии света и тьмы построена вся духовная история человечества. Удивляют не разъяренные грешники, а Богочеловек, отдающий Сам Себя, добровольно, в руки недостойных, чтобы быть убитому, висеть на кресте и взять на себя вину своих же палачей. Славу Божью нужно искать не в почестях, а в распятом людьми Спасителе. Ни в чем не виноватый берет на себя вину, ничем не согрешивший распинается, как последний преступник, за грехи всех. Вот, что стоит за тремя словами «и убьют Его». Но Евангелие переводится, как радостная весть и эта радость в том, что в конце концов, зло, смерть и князь тьмы, все вместе они проиграют, потому что Божья святость и совершенная любовь всемогущи и всесильны, потому что они вечны, а зло, ненависть, месть – это все настолько мелко насколько и временно. «И на третий день воскреснет». Только три дня неопределенности, сомнений, невыразимого ужаса и отчаянья. А потом, на третий день, Христос воскреснет и с этим воскресением все станет на свои места. Нет страха перед смертью, как нет больше ужаса перед свирепой толпой. Что бы не кричали ненавистники, что Бога нет или наоборот, «иудаизм или смерть!», их время прошло, потому что воскресший, своим воскресением выбивает опору философии зла. Воскресение Христа показало — жизнь сильнее смерти, Бог сильнее тьмы, святость зла, правда лжи. Ученики опечалились, услышав о смерти и не услышали самого важного, пропустили мимо ушей то, ради чего мы живем «И в третий день воскреснет!»

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #233. «Коли пробували вони в Галілеї, то сказав їм Ісус: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб’ють, але третього дня Він воскресне. І тяжко вони зажурились…» (Матв.17:22,23). «Під час перебування в Галілеї». Така буденність. Хтось перебуває в Галілеї, а хтось в Києві, в Парижі, в Стамбулі. Люди живуть в своїх містах, селах і живуть вони в часі. І тут, в цей час і в цю географію, втручається Христос і несе потік вічності. Він вириває нас з повсякденності, дозволяючи підняти думки вище ніж їжа, земля і час. Він піднімає наш погляд до духовного, до неба, до вічної оселі Бога і майбутньої оселі всіх вибрали духовний шлях. Христос вимовляє настільки дивну думку, що учні завмирають, вони намагаються переварити, усвідомити і не можуть. Біблія використовує образ слова, яке не вміщається в людину, настільки воно не звично, настільки руйнує всі стереотипи. Як можна розіп’яти Бога якщо Він вічний і усемогутній ?! Якщо служать з великими почестями імператорам, царям, президентам, так що там царям, маленький містечковий бос і той оточує себе величчю ледь не володаря Всесвіту, тим більше Бог оточує Себе славою. Та ось тільки слава Бога не завжди така, як уявляють собі люди. Цар Вічності, цар всіх царів, віддасть Себе на поталу жорстоким, невдячним, кровожерливим і мстивим людям. Хіба не зрозуміло, чим закінчується історія, коли святий потрапляє в руки розлючених грішників? Хіба не очевидно, що гріх ненавидить святість і так люто ненавидить, що готовий цю святість разом із святою любов’ю розіп’яти. Тому що святість, вже своїм існуванням, викриває грішників. І щоб заглушити свою совість і своє роздратування вони зважуються на вбивство. На цьому протистоянні світла і темряви побудована вся духовна історія людства. Дивують не розлючені грішники, а Боголюдина, яка Сама Себе, добровільно віддає в руки негідних, щоб бути вбитим, висіти на хресті і взяти на себе провину своїх же катів. Славу Божу потрібно шукати не в почестях, а у розп’ятого людьми Спасителя. Ні в чому не винуватий бере на себе провину, нічим не згрішив, розпинається, як останній злочинець, за гріхи всіх. Ось, що стоїть за трьома словами «і вони Його вб’ють». Але Євангеліє перекладається, як радісна звістка і ця радість в тому, що врешті решт, зло, смерть і князь темряви, всі разом вони програють, тому що Божа святість і досконала любов всемогутні і всесильні, тому що вони вічні, а зло, ненависть, помста — це все настільки дрібно наскільки і тимчасово. «І на третій день воскресне». Тільки три дні невизначеності, сумнівів, невимовного жаху і відчаю. А потім, на третій день, Христос воскресне і з цим воскресінням все стане на свої місця. Немає страху перед смертю, як немає більше жаху перед лютим натовпом. Що б не кричали ненависники, що Бога немає або навпаки, «іудаїзм або смерть!», Їх час минув, тому що воскреслий, своїм воскресінням вибиває опору філософії зла. Воскресіння Христа показало — життя сильніше смерті, Бог сильніший темряви, святість зла, правда брехні. Учні засмутилися, почувши про смерть і не почули найважливішого, пропустили повз вуха те, заради чого ми живемо «І в третій день воскресне!»

» Read more..