НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #150.

Поделитесь статьёй или подпишитесь на обновления:

«Видя толпы народа, Он сжалился над ними, что они были изнурены и рассеяны, как овцы, не имеющие пастыря. Тогда говорит ученикам Своим: жатвы много, а делателей мало; итак молите Господина жатвы, чтобы выслал делателей на жатву Свою» (Матф.9:36-38). Глаза Христа видели не просто толпы народа, но страдание, и не просто страдание, но саму первопричину этих страданий. Спаситель видит толпы и одновременно изнуренный взгляд каждого. Рассеянье сродни дезориентации. Люди мечутся по жизни, словно бегущие от пожара, словно скрывающиеся от преследователя и изнемогают, падают, поднимаются, чтобы вновь бежать и падать. Совесть – этот Божественный духовный компас, с которым рождается венец творения, сломан. Божьи заповеди в пренебрежении. Человек решил стать мерой всех вещей и обрек себя на вечную растерянность. Таков круг жизни, порождающий изнурение и отчаянье. Отсюда экзистенциализм, провозглашающий иррациональность человеческого бытия. Обычно люди избегают брать на себя чужую боль. Тут бы свою пережить, со своей справиться. Но Сын Божий для того и пришел, чтобы миллионы страданий водрузить на Себя и понести на крест. Увидев сбившихся с пути Христос сжалился. За словом «сжалился» стоит не сентиментальное, сиюминутное сожаление, о котором в следующее мгновение забываешь. Сжалился для Христа, это позволить пронзить свое сердце чужой болью. А впрочем, есть ли для Сына Божьего чужие если Он Творец? Поневоле вспоминаются бессмертные, несущие Божественный покой строки 22го псалма: «Господь пастырь мой. Я ни в чем не буду нуждаться».
Второй образ, возникший у Христа при виде уставших и рассеянных, – жатва. Люди, словно побелевши нивы. С воплощением Сына Божьего, С Его первым пришествием, время жатвы наступило. Миллионы колосков, набухших и худых, сломанных и тянущихся к солнцу, не готовы к сбору урожая. А время жатвы не ждет и каждый, уходящий в вечность, предстанет перед Высшим, перед справедливым судьей. И для тех пустых, сломанных, изъеденных тлей, положенных сильными дождями, колосков, так нужны делатели, которые вернут к жизни, направляя умирающие растения к солнцу правды и источнику жизни. Христос указывает, наверное, на самую важную молитву в мире, — чтобы Господин жатвы выслал делателей. Поневоле задаешься вопросом, если бы боль Сына Божьего, при виде изнуренных и рассеянных, стала болью и молитвенной битвой миллионов христиан за каждый погибающий колосок, насколько бы велика была жатва? Господи, вышли делателей на жатву Твою!

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #150.
«А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха. Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав» (Матв.9:36-38). Очі Христа бачили не просто натовпи народу, але страждання, і не просто страждання, але саму першопричину цих страждань. Спаситель бачить всіх і одночасно виснажений погляд кожного. Розсіювання на кшталт дезорієнтації. Люди кидаються по життю, немов біжать від пожежі, немов ховаються від переслідувача і знемагають, падають, піднімаються, щоб знову бігти і падати. Совість — цей Божественний духовний компас, з яким народжується вінець творіння, зламаний. Божі заповіді в нехтуванні. Людина вирішує стати мірою всіх речей і прирікає себе на вічну розгубленість. Таке коло життя, яке породжує виснаження і відчай. Звідси екзистенціалізм, що проголошує ірраціональність людського буття. Зазвичай люди уникають брати на себе чужий біль. Тут би свій пережити, зі своїм впоратися. Але Син Божий для того і прийшов, щоб мільйони страждань покласти на Себе і понести на хрест. Побачивши тих, хто збився зі шляху, Христос змилосердився. За словом «змилосердився» стоїть не сентиментальне, на цю хвилину жаль, а на наступну вже і забув. Змилосердитися для Христа, це дозволити пронизати своє серце чужим болем. А втім, чи є для Сина Божого чужі якщо Він Творець? Мимоволі пригадуються безсмертні, що несуть Божественний спокій рядки 22го псалма: «Господь пастир мій. Я нічого не буду потребувати».
Другий образ, що виник у Христа, побачивши втомлених і розсіяних, — жнива. Люди, немов побіліла ниви. З втіленням Сина Божого, С Його першим пришестям, час жнив настав. Мільйони колосків, набряклих і худих, зламаних і тих, що тягнуться до сонця, не готові до збору врожаю. А час жнив не чекає і кожен, який іде в вічність, постане перед справедливим суддею. І для тих порожніх, зламаних, поїдених попелиць, покладених сильними дощами, колосків, так потрібні робітники, які повернуть до життя, спрямовуючи вмираючі рослини до сонця правди і джерела життя. Христос вказує, напевно, на найважливішу молитву в світі, — щоб Пан жнив робітників вислав. Мимоволі задаєшся питанням, якби біль Сина Божого, Який побачив виснажених і розсіяних, стала болем і молитовною битвою мільйонів християн за кожен колосок, що гине, наскільки б велика була жнива? Господи, вийшли робітників на жниво Своє!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *