ЧОМУ І ЯК ТРЕБА ЗА ВСЕ ДЯКУВАТИ?

Поделитесь статьёй или подпишитесь на обновления:

Здається, що тема очевидна. Більшість би сказала, що так, ми розуміємо, треба дякувати. Чекайте, якщо все так очевидно, тоді чому ж в житті ми так мало дякуємо? Скажіть, я звертаюся до сімейних людей, чи часто ви чуєте слова подяки? Вас достатньо дякують на роботі за вашу працю? Та і взагалі, в нашому світі, ледь не найбільший дефіцит, це дефіцит подяки. Божа книга Біблія попереджає про одну з ознак останнього часу – невдячність: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні» (2Тим.3:1,2). Зверніть увагу, що це ознака тяжких часів. І справді, тяжко коли поруч з тобою невдячна людина. Як же нам позбавитися від цієї невдячності?

І ще питання, поклавши руку на серце, чи можемо ми сказати, що так часто Богу дякуємо? А в складних обставинах, які нас дратують та пригнічують? Саме тому, нам наразі важливо поговорити про подяку, щоби нагадати собі, чому це робити і як часто це треба робити? А допоможе нам з цією важливою і прекрасною темою розібратися історія, яка відбулася з Ісусом Христом, трохи більше ніж 2.000 років тому, і яка описана в Біблії.

РОЗДІЛ 1. КОЛИ ІТИ, КОЛИ ІТИ НІКУДИ?

«І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то проходив поміж Самарією та Галілеєю. І, коли входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека» (Лук.17:11,12). Прокажені, це бідолахи, які мали страшну хворобу — лепру. Вони були живі, але жили, як мерці. Нікому не потрібні. Їх хвороба викликала лише відчайдушний страх. Вони біли ізольовані від людей і могли спілкуватися лише з собі подібними. Можливо гірше від них було лише тим, хто помирав, хоча, вони живими і помирали.

— Ці люди блукали ніби тіні. А скільки таких нещасних людей по світу блукають, які почуваються геть самотньо?

— Вони були тяжко хворими і це зовсім не додавало їм відчуття щастя. Їх життя було важким, як психологічно так і фізично. І ще питання де їм було тяжче на душі чи в тілі?

— Вони не насмілювалися підійти до Христа бо звикли, що люди їх бояться гірше ніж вогню. Коли ти бачиш перед собою тяжко хвору людину і розумієш, що ця хвороба може перейти на тебе, що вона інфекційна, будеш мати страх і уникати контакту з такими людьми. Вони напевно до цього звикли, хоча, чи можна до такого звикнути?

РОЗДІЛ 2. НЕПОМІТНЕ ЩАСТЯ ЯКЕ ТРЕБА БАЧИТИ І ДЯКУВАТИ

Ми хотіли би багато за що подякувати людям, Богові, за умову, що наші мрії здійснювалися б. Чого всі так хочуть? Щастя, яке має складові такі, як гроші, майно, щаслива сім’я, здоров’я. Але ж, ми добре знаємо, так зрідка коли все це є в наявності. І за що дякувати, коли життя пішло не зовсім так, як хотілося, як мріялося? У сусіда і автівка крута, а у родичів грошей більше. А тут ще постійні проблеми зі здоров’ям, які грошей вимагають. Мріяв про одне, а вийшло зовсім інше. І як тут будеш дякувати? От і прокажені. Вони ж ніяк не розраховували на таку сумну історію свого життя.

Хворі зустрічають Христа. Чому, скажіть, у нас, якщо щастя, то це щось грандіозне? Можливо нам треба навчитися бачити в звичайних речах те, за що ми можемо дякувати Богові? Уявіть, яка історія зі мною трапилася. Починає страшенно боліти голова у людини, яка не знає, шо таке головний біль. Моє правило, тиждень молюся, а якщо Бог не допомагає, тоді іду до лікарів, знов таки з молитвою. Так, власно, і зробив. З’ясувалося, що серйозні проблеми з судинами, але на самому початку і можна усунути, якщо приймати певні ліки і продовжувати вести здоровий спосіб життя. Наступний раз прийшов до лікаря на перевірку і ми з ним мали спілкування. Я прямо сказав, що наш великий Бог може використовувати будь що, щоби нам допомагати, навіть, через головний біль. Як можна було дякувати, коли у тебе розколюється голова? Але тільки з часом стало відомо, що це був знак з небес. Ви не повірите, з тих пір жодного разу натяку на головний біль не було. То ж, Бог для нас готовить благо, про як ми ще не можемо знати, щоби тільки ми до Нього наблизилися і це благо нам частенько видається проблемою.

  • Непомітне щастя, яке позбавлене яскравості – діти, хвилини з близькими людьми, добра розмова, навіть, якісь домашні клопоти. От зляже хвора людина і вже позбавлена можливості щось перепрати, стояти у плити та їсти зварити. І думає, от були часи, коли я могла всім цим займатися і не цінувати. А я вам більше скажу, звичайний перебіг життя містить в собі дуже багато моментів, за які треба дякувати. Але є щось значно більше – це сам Бог. Відкриваєш для себе спасителя і душа так радіє.

Мене запитують, чому ж ти радієш? А я зустрічне питання, — а чому мені не радіти, коли у мене є Бог? Оце відчуття, що Бог стає твоїм батьком, це почуття ні з чим не порівняльне.

РОЗДІЛ 3. НАПІВ ВІДОПВІДЬ. ІДІТЬ ПОКАЖІТЬСЯ СВЯЩЕННИКАМ

«І голос піднесли вони та й казали: Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами! І, побачивши їх, Він промовив до них: Підіть і покажіться священикам! І сталось, коли вони йшли, то очистились…» (Лук.17:13,14). Декілька думок з цього приводу.

1) Дякуй не лише за результат, але і за дорогу. А ще ми не вміємо дякувати за саму дорогу. Я поясню, що це означає. От, скажімо, людина виїжджає із м. Суми до м. Київ. За що вона повинна дякувати? Звісно, за те, що доїхала до пункту призначення. Але ж вам не спадало на думку, що добре було би ще подякувати за те, що ми рухаємося в бік Києва? Так і з життям, швидше за все дякуєш за те, чого досяг, але не дякуєш, що ти можеш рухатися. Ось приходимо до думки, що дякувати треба, як за мету так і за процес її досягнення.

2) В Старому Заповіті існував закон, якщо вже і трапиться надзвичайне чудо і прокажений зцілиться, тоді неодмінно треба прийти до священника, щоби засвідчити це чудо і пройти певний ряд ритуалів. Тобто, коли Христос говорить, що треба йти до священника, Він ніби дає надію, підіть і покажіть, що прокази немає. Та як же немає, коли вона є? Думали прокажені. Це був маленький іспит. Ідіть і дякуйте Богові. Бог дає відповідь, коли завгодно. Може одразу, може через деякий час, а можливо через декілька років, навіть, десятки років. Але це не заважає нам дякувати, ось тільки не за саму відповідь, коли її немає, а за те, що Бог робить все нам на краще. «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1Сол.5:18).

3) Зцілення відбулося по дорозі послуху Богові. Коли ми слухаємося Бога, тоді у нас з’являється надія, що Бог буде відповідати на наші прохання. В чому проблема більшості людей, — я хочу від Бога отримувати, але слухатися Божі заповіді не дуже. Уявіть собі, що ваша дитина точно вас не хоче слухатися, але при цьому говорить, батьки, а ви мені купите ось таку іграшку, коли дитина більш доросла, ось такий смартфон? І як ви будете відповідати? Дорога послуху веде до зцілення душі, часто до здійснення наших бажань, тому що, коли ми з Богом, тоді і бажання у нас правильні.

! І ось важлива думка. Ми всі прагнемо чудес, але чудеса лише засіб наблизити людину до Бога. Ви гадаєте, що Христос просто так чуда робив, щоби виглядати ефективно? Е ні. Він робив чуда, щоби люди могли прийти до Нього та відкрити для себе Його силу спасіння, красу і славу, святість та любов.

4) Прокажені ідуть, а зцілення немає. От скажіть, за що зараз можна дякувати, коли Христос обнадіяв, послав до священників, але зцілення то немає? А за все! Біблія навчає, що треба за все дякувати: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1Сол.5:18). Як можна дякувати за те, що погано?

— Християни виходять не з обставин і це супер важлива думка. Невіруючі люди дякують лише виходячи з обставин, а ми виходимо з Божої природи. Бог є любов, тому все, що з нами відбувається, є від Бога. Можливо складні обставини роблять нас мудрішими, сильнішими і не забувайте про вміння співчувати. Тож, виходим з того, що Бог є любов. А тепер скажіть, хто сильніше духом, людина, яка за все вдячна чи людина, яка постійно пхикає (руск.хныче), тому що об’єктивно обставини складні та важкі? Відповідь очевидна.

— Христос наш вчитель, а це означає, що Він нас постійно вчить, а навчання це річ не завжди проста. То ж, через складні обставини Бог нас навчає, як з Ним жити, найважливішій науці. І ось вам показник духовної зрілості, коли людина в складних обставинах може дякувати Бога, тому що розуміє, що проходить навчання яке, в свою чергу, веде до зрілості, мудрості, досконалості.

РОЗДІЛ 4. ВЕРНИСЬ, ЩОБИ ПОДЯКУВАТИ

«Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був…» (Лук.17:15,16).

1) Давайте згадаємо, що коли прокаженим було треба вони дуже сильно кричали, кричали до Христа. «І, коли входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами!» (Лук.17:12,13). А де  тепер їх піднесений голос, де їх крик?

Цікаво, що ще в Старому Заповіті був даний наказ, коли прокажений наближається до людей, він повинен був кричати: «А прокажений, що проказа на ньому, одежа його буде роздерта, а голова його буде відкрита, і по уста закриє, і буде кричати: Нечистий, нечистий!» (Лев.13:45).

Все. Зцілення відбулося. І як же тепер вони кричать? Моя мама любила повторювати: «А він навіть не буркнув слова подяки». Ось так і з цими добродіями. Де ж ваш крик подяки, де ваші слова, які би виявляли вдячність до Христа? Але ж, зверніть увагу, що зцілений лише один прокажений – саме він не просто промовляв слова подяка, він їх кричав, що показує ступінь подяки. «Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога.» (Лук.17:15). А дев’ять, навіть, не буркнули.

РОЗДІЛ 5. ЩО ГОВОРИТЬ ПРО ЛЮДИНУ НЕВДЯЧНІСТЬ?

  • Егоїстична. Хіба не виглядають егоїстами ті дев’ять, які не повернулись подякувати? Егоїст думає винятково про себе, тоді, як вдячна людина думає про того, хто зробив йому добру справу. Я виховував і продовжую виховувати своїх дітей в дусі подяки. Якщо моєму сину Богодару хтось щось перессать смачненьке, як правило, я прошу, щоби він подзвонив і подякував.
  • Виховую взагалі щоби подяка стала неодмінним атрибутом життя. Я не хочу бачити мого молодшого сина невдячним егоїстом.

РОЗМІР ПОДЯКИ ПОВИНЕН БУТИ ПРОПОРЦІОНАЛЬНИЙ ОБСЯГУ ЗРОБЛЕНОГО ДОБРА

  • Якщо мого сина пригостили цукерками тоді він повинен сказати «дякую», мабуть, не більше.
  • Якщо йому хтось подарує якусь грандіозну іграшку, він буде ще не раз згадувати. Ми з дружиною маємо такий принцип, коли нам щось дарують, ми хочемо чимось віддячити. І це не тому, що ми хочемо відчепитися від тих, хто зробив нам добро, а тому, що хочемо залишатися завжди вдячними людьми.
  • А вищий рівень подяки, коли я хочу присвятити тому, хто мені дав щось дуже значне, все своє життя. Дружина, яка віддала все своє життя мені, зв’язавши свої кращі роки, прекрасні і сумні періоди, зі мною. Це мої батьки, які стільки вклали в мене сил, енергії, терпіння, та і, врешті решт, грошей, щоби я міг виростати дитиною, яка чи то максимально, чи то мінімально, але була би забезпечена. А найбільше я повинен бути вдячний Богові і дивно, коли люди промовляють, — та за що ж мені дякувати Богові, життя моє позбавлене розкошів та зручностей, з родичами проблеми, за що? А відповідь дуже проста – Бог створив нас, дав життя фізичне. У мене одна донька народила, через три місяці ще одна подарувала онучку. І тут я читаю уривок з псалма: «Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї! На Тебе з утроби я зданий, від утроби матері моєї Ти мій Бог!» (Пс.21:10,11). Так мої доньки лайки поставили і написали, що це «круто!» Та це так і є. Бог дає життя, Бог піклується про нас, супроводжує нас по життю. Бог з нами, коли наше життя земне закінчується. Він переводить нас за руку через міст між життям та вічним життям, щоби ми були вічно з Ним. «Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був… Ісус же промовив у відповідь: Чи не десять очистилось, а дев’ять же де? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?» (Лук.17:15-18).

То ж, наша подяка до Бога розміром з усе життя, тому що Христос за нас поклав Своє життя, будучи розіп’ятим на хресті.

РОЗДІЛ 6. В ЧОМУ РІЗНИЦЯ СТАНУ ДУШИ ТИХ ДЕВ’ЯТИ, ЯКІ НЕ ПОВЕРНУЛИСЯ ТА ОДНОГО ВДЯЧНОГО САМАРЯНИНА?

  1. Вдячна людина сповнюються добром. Не можна щиро промовляти слова подяки і бути добрим.
  2. Вдячна людина думає не лише про себе, але, насамперед про того, хто зробив добро. Напевно в тому і є велика різниця між вдячним та невдячним. Вдячний зосереджений на тому, хто дає, а невдячний зосереджений на собі. Оце вам і є егоїзм. Самарянин зцілений думає про того, хто йому дав це зцілення, а прокажені залишаються невдячними думаючи лише про себе.
  3. Подяка дає подвійну радість. Прокажений значно більше має радості ніж прокажені, тому що коли ти повертаєшся, щоби подякувати у тебе дві радості. Одна з того, що ти отримав, а друга з того, що ти подякував. «Серце радісне добре лікує, а пригноблений дух сушить кості» (Пр.17:22). Радість своя і повертається до тебе радість ще і того, кому ти ту радість приніс.
  4. Радість дає енергію, силу. То ж, людина яка вдячна вона буде сповнена енергією. А скажімо більше, енергією Божою. Ви знаєте, що найбільше чудо, які переживають християни – це Дух Святий, який входить в серце людини. Так от уявіть собі, що деякі дії вгашають присутність Духа Святого, наприклад, будь який гріх, а деякі дії збільшують силу, присутність Духа Святого. «І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом, розмовляючи поміж собою псалмами, і гімнами, і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа» (Еф.5:18,19).
  5. Той, хто дякую тренує себе на вдячність. Його серце, як центр духовного життя людини, звикає до подяки. Що ми повторюємо, слова, вчинки, те нас і наповнює. Постійно повторюємо слова подяки те і стає нашою сутністю. Уявіть собі, що ми би часто дякували Богові, тоді сама наша сутність сповнена подякою. А якщо цього не будеш робити, протилежне – ремствування. Як же ж неприємно мати справу з людьми, які всім незадоволені.
  6. На нас дуже активно впливає цей світ. Грубість, погодьтесь, трохи передається. А от коли ми добре зрозуміли, що подяка є ледь не стрижнем нашого життя тоді, подібно тому прокаженому ми не будемо дивитися на тих дев’ять, які не схотіли повертатися. Хай я буду один на десять, але повернусь та подякую.
  7. Але є щось більш важливе, можливо найважливіше в цій історії. Стояли прокажені здалеку, Христос зцілив, щоби прийшли до Нього вже не здалеку. Дехто, отримавши допомогу від Спасителя так і залишається вдалині. Ви близькі до Христа чи далекі? Той, хто повернувся подякувати уже не був вдалині. Він стояв поруч і зміг бути з Христом, отримати більше, ніж зцілення, він отримав спасіння, отримав справжню віру ув Усемогутнього Христа. А ті… так і залишилися вдалині. Так і не пізнали Христа.

Христос був здивований невдячністю дев’яти прокажених, які зцілилися. Цікаво, а ваша реакція на те, що дає Бог, викликає у Всевишнього, у Творця здивування чи радість? «Ісус же промовив у відповідь: Чи не десять очистилось, а дев’ять же де? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?» (Лук.17:17,18).

ПИТАННЯ: 1) Чому треба за все дякувати? 2) Що у вас виходить з подякою, а що ні? 3) Чому прокажені, коли їм було треба, кричали, а потім навіть не повернулися подякувати? 4) Що відбувається з людино, яка невдячна? Чому невдячність є ознакою егоїзму? 5) Що відбувається з людиною, яка вдячна? 6) Часто ви дякуєте Богові і над чим вам треба попрацювати? 7) А часто ви дякуєте за складнощі, випробування, важкі обставини? 8) Часто ви дякуєте людям, які поруч з вами, родичам, друзям, колегам, знайомим? 9) Що головне ви взяли з цієї історії?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *