НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #140.

Поделитесь статьёй или подпишитесь на обновления:

«И вот, принесли к Нему расслабленного, положенного на постели. И, видя Иисус веру их, сказал расслабленному: дерзай, чадо! прощаются тебе грехи твои. При сем некоторые из книжников сказали сами в себе: Он богохульствует. Иисус же, видя помышления их, сказал: для чего вы мыслите худое в сердцах ваших? ибо что легче сказать: прощаются тебе грехи, или сказать: встань и ходи? Но чтобы вы знали, что Сын Человеческий имеет власть на земле прощать грехи, — тогда говорит расслабленному: встань, возьми постель твою, и иди в дом твой. И он встал, взял постель свою и пошел в дом свой» (Матф.9:2 -7). Болезнь далеко не всегда происходит с человеком по причине греха. Но бывает, что раздражительность, неумеренность в еде, панические страхи и другие причины приводят к болезни. Сложно сказать, почему парализованный оказался в таком жутком состоянии, но отчаянные друзья, движимые любовью высокой пробы, принесли несчастного прямо ко Христу. И тут совершенно неожиданно, вместо того, чтобы коснуться рукой обездвиженного тела и провозгласить исцеление, Христос произносит слова прощения, пораженный сильной верой друзей. Книжники даже не успели выказать вслух переполнявшее их возмущение. Как сердцеведец Иисус увидел их мысли. Что ж, в каком-то смысле законники правы, — простить обидчика дело самого человека, но прощать тех, кто не имеет ко мне никакого отношения, это уже Божье дело. Казалось бы, остается один маленький шаг до принятия Христа. Отклоните свои традиции книжники, как засохший тростник, и посмотрите на величие события. Мессия прощает парализованного и как следствие прощения происходит великое чудо, парализованный медленно поднимается, в полном изумлении и это изумление эхом разносится по заставшей толпе. Но книжники будут стоять на своем, держась до смерти за свои ветхие, безжизненные традиции, закрывающие самое важное в жизни величие Христа, величие Его любви к грешникам. «Богохульствуешь» кричали они охрипшими от зависти и ненависти голосами. Но их никто не слушал. Все смотрели вслед прокаженному чуть ли не вприпрыжку бегущему к своим домашним, таща за собою постель, как память о долгой, неизлечимой болезни. Он спешил в родной дом, чтобы прокричать им: «Я встретил Мессию! Паралич оставил меня!» Так и не поняли законники, сказавшие Христу «нет», что паралич души куда более страшен, чем паралич тела.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #140.
«І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої! І ось, дехто із книжників стали казати про себе: Він богозневажає. Ісус же думки їхні знав і сказав: Чого думаєте ви лукаве в серцях своїх? Що легше, сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та й ходи? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, тож каже Він розслабленому: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! Той устав і пішов у свій дім» (Матв.9:2-7). Хвороба далеко не завжди відбувається з людиною через гріх. Але буває, що дратівливість, непомірність в їжі, панічні страхи і інші причини призводять до хвороби. Складно сказати, чому паралізований опинився в такому страшному стані, але відчайдушні друзі, рухомі любов’ю високої проби, принесли нещасного прямо до Христа. Та ось зненацька, замість того, щоб торкнутися рукою знерухомого тіла і проголосити зцілення, Христос вимовляє слова вибачення, вражений сильною вірою друзів. Книжники навіть не встигли виявити вголос обурення, яке їх переповнювало. Як серцезнавець Ісус побачив їх думки. Що ж, в якомусь сенсі законники мають рацію, — пробачити кривдника справа самої людини, але прощати тих, хто не має до мене ніякого відношення, це вже Божа справа. Здавалося б, залишається один маленький крок до прийняття Христа. Відхилить свої традиції книжники, як засохлий очерет, і подивіться на велич події. Месія прощає паралізованого і як наслідок вибачення відбувається велике чудо, паралізований повільно піднімається, в повному здивуванні і це здивування луною розноситься по застиглому натовпу. Але книжники будуть стояти на своєму, тримаючись до смерті за свої старі, мляві традиції, що закривають найважливіше в житті велич Христа, велич Його любові до грішників. «Зневажаєш Ти Бога» кричали вони охриплими від заздрості й ненависті голосами. Але їх ніхто не слухав. Всі дивилися вслід прокаженому мало не вистрибцем біжить до своїх домашніх, тягнучи за собою ліжко, як пам’ять про довгу, невиліковну хворобу. Він поспішав до рідного дому, щоб прокричати їм: «Я зустрів Месію! Параліч залишив мене!»Так і не зрозуміли законники, сказавши Христу «н », що параліч душі куди страшніший, ніж параліч тіла.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *