НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #148.

Поделитесь статьёй или подпишитесь на обновления:

«Когда Иисус шел оттуда, за Ним следовали двое слепых и кричали: помилуй нас, Иисус, сын Давидов! Когда же Он пришел в дом, слепые приступили к Нему. И говорит им Иисус: веруете ли, что Я могу это сделать? Они говорят Ему: ей, Господи! Тогда Он коснулся глаз их и сказал: по вере вашей да будет вам. И открылись глаза их; и Иисус строго сказал им: смотрите, чтобы никто не узнал. А они, выйдя, разгласили о Нем по всей земле той» (Матф.9:27-31). Они хорошо знали, если слепой ведет слепого оба упадут в яму. Они свыклись с мыслью, что не в состоянии помочь друг другу, но когда рядом с тобой такой же слепой и беспомощный как-то легче переносить невзгоды. Хоть кто-то рядом может по настоящему сострадать. Безнадежность положения и одновременно надежда на Мессию, о Котором в народе рассказывали чудеса, заставила их кричать. Странно и удивительно, а ведь несчастные не просят о зрении. Человек, лишенный суетности бесконечно меняющихся образов, живет во внутреннем мире размышлений, которые привели слепых к великому открытию, — есть вещи куда важнее физического зрения, — это Божье помилование, это наслаждение чистотой души, отсутствием препятствий между человеком и Богом. Сын Божий понимает, в их крике о помиловании великая надежда вдруг увидеть созданный Творцом мир и наслаждаться возможностью видеть, которая у зрячих привычно не вызывает восторга. Христос всегда задавал нуждающимся неизменный вопрос: «Верите ли вы, что Я могу это сделать?» словно тестируя на готовность принять чудо. Слепые не просто верили, их тело трепетало, их сердца учащенно билось. Они понимали, сейчас момент истины. Прикосновение Мессии может сделать то, на что не способен ни один человек, дать зрение. Чтобы набрать воздух нужны легкие, чтобы увидеть в ладонях дождь нужно протянуть руки навстречу небесным потокам, чтобы пережить прикосновение Христа, несущее зрение, нужно верить. Читаешь и думаешь, наверное это история не обо мне? А впрочем, сколько раз смотрел и не видел, как Бог давал верных и мудрых людей, создавал обстоятельства очищающие и умудряющие душу. Нет не видел, злился, обижался, раздражался, кричал к Богу, — За что? Куда важней видеть глазами души чем физически смотреть и не видеть. Господи, и хочу, и верю, только коснись моих глаз, как коснулся очей слепых, чтобы всегда видеть Тебя, Твою красоту, святость, любовь и помощь. И пусть зрение дарованное Тобой будет порождать во мне желание, как у слепых, разгласить по всей земле о великой Божьей славе!

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #148.
«Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: Змилуйсь над нами, Сину Давидів! І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: Чи ж вірите ви, що Я можу вчинити оце? Говорять до Нього вони: Так, Господи. Тоді Він доторкнувся до їхніх очей і сказав: Нехай станеться вам згідно з вашою вірою! І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суворо, говорячи: Глядіть, щоб ніхто не довідавсь про це! А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні» (Матв.9:27-31). Вони добре знали, коли сліпий водить сліпого обидва впадуть в яму. Вони звикли до думки, що не в змозі допомогти один одному, але коли поруч з тобою такий самий сліпий і безпорадний якось легше переносити негаразди. Хоч хтось поруч може по справжньому співчувати. Безнадійність становища і одночасно надія на Месію, про Якого в народі розповідали чудеса, змусила їх кричати. Дивно, але ж нещасні не просять про зір. Людина, позбавлена марноти нескінченно мінливих образів, живе у внутрішньому світі роздумів, які привели сліпих до великого відкриття, — є речі куди важливіше фізичного зору, — це Боже помилування, це насолода чистотою душі, відсутністю перешкод між людиною і Богом. Син Божий розуміє, в їх крику про помилування велика надія раптом побачити створений Творцем світ і насолоджуватися можливістю бачити, яка у зрячих звично не викликає захоплення. Христос завжди ставив нужденним незмінне питання: «Чи вірите ви, що Я можу це зробити?» Немов тестуючи на готовність прийняти диво. Сліпі не просто вірили, їх тіло тремтіло, їх серця прискорено билися. Вони розуміли, зараз момент істини. Дотик Месії може зробити те, на що не здатний жоден чоловік, дати зір. Щоб набрати повітря потрібні легені, щоб побачити в долонях дощ потрібно протягнути руки назустріч небесним потокам, щоб пережити дотик Христа, що несе зір, потрібно вірити. Читаєш і думаєш, напевно це історія не про мене? А втім, скільки разів дивився і не бачив, як Бог давав вірних і мудрих людей, створював обставини, які очищювали і примудряли душу. Ні не бачив, злився, ображався, дратувався, кричав до Бога, — За що? Куди важливіше бачити очима душі ніж фізично дивитися і не бачити. Господи, і хочу, і вірю, тільки доторкнися моїх очей, як торкнувся очей сліпих, щоб завжди бачити Тебе, Твою красу, святість, любов і допомогу. І нехай зір дарований Тобою буде породжувати в мені бажання, як у сліпих, розголосити по всій землі про велику Божу славу!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *