НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #207.

Поделитесь статьёй или подпишитесь на обновления:

«И тотчас понудил Иисус учеников Своих войти в лодку и отправиться прежде Его на другую сторону, пока Он отпустит народ. И, отпустив народ, Он взошел на гору помолиться наедине; и вечером оставался там один. А лодка была уже на средине моря, и ее било волнами, потому что ветер был противный. В четвертую же стражу ночи пошел к ним Иисус, идя по морю» (Матф.14:22-25). Один эпизод закончился удивительным чудом, когда 5.000 уставших людей Христос накормил пятью хлебами и двумя рыбками. Перед тем, как наступит новый, не менее удивительный эпизод, Мессия собирается уединиться в молитве. Будучи не только Богом, но и человеком, Божий Сын уставал, где-то разочаровывался, удивлялся черствости людей, одним словом испытывал все то же, что испытываем мы, но никогда при этом, не соприкасаясь с грехом. Его уставшая душа и изнеможенное, от непрерывного служения, тело, нуждалось в новой силе. Физически, чтобы наполниться силой, люди спят. Духовно же, чтобы наполниться силой, человек погружается не в сон, тут сон точно никак не поможет, но в молитву. Если в теле сила исходит из здоровых клеток, из отдохнувшей нервной системы, то духовная сила исходит не от самого человека, но от Бога. Христос знал эту великую тайну, Он знал, что как бы ни было все ужасно, периодически и по нескольку раз в день, нужно полное отстранение от земного мира и полное погружение в мир духовный. В молитве словно подключаешься к самому Небесному Отцу, и каждое слово в небеса наполняет сверхъестественной энергией, духовной свежестью, дает ответы на сложные вопросы. Христос молится неспешно, не поверхностно. Так не может откровенный и сокровенный разговор произойти в впопыхах. Господь поднимается в горы для молитвы, словно наглядно демонстрируя всем нам, что молитва поднимает наш дух до невероятных высот, приближая к Богу. Есть общение, которое требует максимальной сосредоточенности и, прежде всего, это общение с Богом Отцом. И пока Христос молится, ученики выполняют его приказ, плывут лодкой на другой берег. Как удивителен промысел Божий, как все завязано в логичные духовные узоры, которые содействуют всегда благу духовного роста человека. Тут только накормил великое множество людей и тут же понуждает в лодке учеников плыть на другой берег. Зачем? Знал, что начнется сильная буря. Знал заранее, что ученики будут испытывать страх, знал, что пойдет по воде. Знал, что это поразит учеников и научит настоящей веры за граню реального, куда мало кто из верующих умеет заглядывать. Знал, что покажет ученикам, как можно ходить по воде и как нужно реагировать на жизненные невзгоды порождающие страх. И понимал, что перед новой чередой удивительных чудес нужно в уединении побыть с Отцом Небесным, не поверхностно, не про себя, не по пути и не на ходу, но максимально сосредоточившись. Начинается буря. Лодку шатает с такой силой, что вот вот перевернется. О панике царившей в душах учеников легко догадаться. Христос так же естественно, как воскресшим проходил сквозь стены, нарушая все известные и неизвестные законы физики, идет по воде, не взирая на сильный ветер. Смертоносно рассвирепевшие волны вонзаются своими холодными брызгами прямо в тело Спасителя в неудачной попытке остановить самого Бога. Христос идет медленно и величественно чтобы все человечество запомнило и больше никогда не сомневалось, что Тот, кто все создал, может обуздать любу стихию и эти стихии покорно, как грозный царь зверей лев слушается своего хозяина — дрессировщика, слушаются своего Творца и повелителя Иисуса Христа.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #207. «І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю» (Матв.14:22-25). Один епізод закінчився дивним дивом, коли 5.000 втомлених людей Христос нагодував п’ятьма хлібами і двома рибками. Перед тим, як настане новий, не менш дивовижний епізод, Месія збирається усамітнитися в молитві. Будучи не тільки Богом, а й людиною, Божий Син втомлювався, десь розчаровувався, дивувався черствості людей, одним словом відчував все те саме, що відчуваємо ми, але ніколи при цьому, не приймаючи гріх. Його душа втомлена, від безперервного служіння, тіло, потребувало нової силі. Фізично, щоб наповнитися силою, люди сплять. Духовно ж, щоб наповнитися силою, людина занурюється не в сон, тут сон точно ніяк не допоможе, але в молитву. Якщо в тілі сила виходить зі здорових клітин, з відпочинку нервової системи, то духовна сила виходить не від самої людини, але від Бога. Христос знав цю велику таємницю, Він знав, що як би не було все жахливо, періодично і по кілька разів на день, потрібно повне відсторонення від земного світу і повне занурення в світ духовний. У молитві немов підключаєшся до самого Небесного Отця, і кожне слово в небеса наповнює надприродною енергією, духовною свіжістю, дає відповіді на складні питання. Христос молиться неспішно, не поверхнево. Так не може відверта і таємна розмова статися похапцем. Господь піднімається в гори для молитви, немов наочно демонструючи всім нам, що молитва піднімає наш дух до неймовірних висот, наближаючи до Бога. Є спілкування, яке вимагає максимальної зосередженості і, перш за все, це спілкування з Богом Отцем. І поки Христос молиться, учні виконують Його наказ, пливуть човном на другий берег. Який дивний промисел Божий, як все зв’язано в логічні духовні візерунки, які сприяють завжди благу духовного зростання людини. Тут тільки нагодував безліч людей і тут же примушує в човні учнів плисти на інший берег. Навіщо? Знав, що почнеться сильна буря. Знав наперед, що учні будуть відчувати страх. Знав, що піде по воді. Знав, що це вразить учнів і навчить справжній віри за межі реального, куди мало хто з віруючих вміє заглядати. Знав, що покаже учням, як можна ходити по воді і як потрібно реагувати на життєві негаразди, які породжують страх. І розумів, що перед новою низкою дивовижних чудес потрібно на самоті побути з Отцем Небесним, не поверхово, не про себе, не по дорозі і не на ходу, але максимально зосередившись. Починається буря. Човен хитає з такою силою, що ось ось перекинеться. Про паніку, яка панувала в душах учнів, легко здогадатися. Христос так само природно, як воскреслим проходив крізь стіни, порушуючи всі відомі і невідомі закони фізики, йде по воді, не дивлячись на сильний вітер. Смертоносно розлючені хвилі встромлюють свої холодні бризки прямо в тіло Спасителя в невдалій спробі зупинити самого Бога. Христос йде повільно і велично щоб все людство запам’ятав і більше ніколи не мало сумніву, що Той, хто все створив, може приборкати любу стихію і ці стихії покірно, як грізний цар звірів лев слухається свого господаря — дресирувальника, слухаються свого Творця і повелителя Ісуса Христа.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *