Скачать: Video Audio

Тема: КАК БОГ ПОМОГАЕТ, КОГДА МЫ МОЛИМСЯ В СТРАДАНИЯХ? (українська мова) ПОСЛАННЯ ЯКОВА 5 РОЗДІЛ 13 ВІРШ. 16.12.18

Путь к мечте или успех на 100%. Система 6 + 12
Путь к мечте или успех на 100%. Система 6 + 12
 

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #195.

«Иную притчу сказал Он им: Царство Небесное подобно закваске, которую женщина, взяв, положила в три меры муки, доколе не вскисло все. Все сие Иисус говорил народу притчами, и без притчи не говорил им, да сбудется реченное через пророка, который говорит: отверзу в притчах уста Мои; изреку сокровенное от создания мира» (Матф.13:33-35). Маленькая порция перебродившего теста способна проникнуть во все части муки и из этого нового вещества сделать вкусный, питательный, важный для жизни хлеб. Кстати, Христос себя сравнивал с хлебом, только вот не хлебом физическим, а хлебом жизни. Закваска полна живых микроорганизмов которые «перепахивают» тесто готовя его к тому, чтобы стать тем самым питательным хлебом. Бог ожидает, что христианство, сконцентрированное в жизнь церкви, наполненное Божьим Духом, будет влиять не только на одну, но на три меры муки, словно говоря о чем то большем, намекая на весь мир или, по крайней мере, на его значительную часть. О Церкви сказано, что она есть тело Христа стремящееся, как закваска глобально влиять на мир, как закваска на всю муку: «которая есть Тело Его, полнота Наполняющего все во всем» (Еф.1:23). А наполняющий – это Христос. Церковь, суть и центр которой Христос, через проповедь и практику христианской жизни влияет на тех, кто в нее приходит. Приходящие, изменяясь влияют на свои семьи, знакомых, родственников и это действие закваски. И так Церковь влияет добрыми делами, то что сегодня называется социальным служением, на весь мир и это действие закваски. Церковь влияет на мир науки, культуры, достаточно вспомнить выдающихся художников (Дюрер, Босх, Рембрандт), композиторов (Бах, Гендель) и ученных (Коперник, Кеплер, Ньютон) искренних христиан, которые остаются непревзойденными ориентирами высших образцов науки и искусства. Церковь влияет на политику (Мартин Лютер Кинг победивший сегрегазицю в США) христианской закваской сохраняя человечество от самоуничтожения. Политики, даже если они самые оголтелые атеисты и циники, просто вынуждены считаться с христианскими ценностями, даже если они их не разделяют. Попробуй стать президентом сверхдержавы всей планеты США если ты себя не отождествляешь с христианством? Церковь влияет на нравы и привнесла в этот мир доброту и милосердие. И это действие все той же закваски христовой так же, как влияние на семью, на воспитание детей, на образование, на отношение к человеку, на права личности. Да и демократия, в ее лучшем варианте, обязана закваске христианства, которое отображает уважение к личности и ценность человеческой жизни. Все это глубинное здоровое влияния Царства Божьего на болото человеческой обыденности, лишенный любви и уважения к слабым, порядочным, честным и поднимающий со дна болотистого ила, грубых, властных и наглых, идущих по трупам к власти, деньгам и наслаждениям. Христос открывает притчами тайны этого вечного Божьего царства, чтобы Слово Божье носило характер вневременный, внекультурный. Не для одного народа или периода, культуры или эпохи, но для всех, везде, всюду во все века. Сам Бог выбирает самый универсальный язык, который понятен и невероятно глубок для всех людей когда-либо живших, живущих и которым еще предстоит прийти в этот мир. Для интеллектуалов и простаков, мудрых и не очень, чтобы закваска Христова учения и силы Духа Божьего проникала во все сферы, как отдельного человека так и всего мира.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #195. «Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне. Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу!» (Матв.13:33-35). Маленька порція теста, що перебродило здатна проникнути в усі частини борошна і з цієї нової речовини зробити смачний, поживний, важливий для життя хліб. До речі, Христос себе порівнював з хлібом, тільки от не хлібом фізичним, а хлібом життя. Закваска сповнена живих мікроорганізмів які «переорюють» тісто готуючи його до того, щоб стати тим самим поживним хлібом. Бог очікує, що християнство, сконцентроване в життя церкви, наповнене Божим Духом, буде впливати не тільки на одну, але на три мірі муки, немов кажучи про щось більше, натякаючи на весь світ або, принаймні, на його значну частину. Про Церкви сказано, що вона є тіло Христа яке прагне, як закваска глобально впливати на світ, як закваска на все борошно: «Його тіло, повнота що все всім наповняє» (Еф.1: 23). А що наповнює — це Христос. Церква, суть і центр якої Христос, через проповідь і практику християнського життя впливає на тих, хто в неї приходить. Ті, хто приходять до церкви, змінюючись впливають на свої сім’ї, знайомих, родичів і ця дія закваски. І так Церква впливає добрими справами, то що сьогодні називається соціальним служінням, на весь світ і це дія закваски. Церква впливає на світ науки, культури, досить згадати видатних художників (Дюрер, Босх, Рембрандт), композиторів (Бах, Гендель) і вчених (Коперник, Кеплер, Ньютон) щирих християн, які залишаються неперевершеними орієнтирами вищих зразків науки та мистецтва. Церква впливає на політику (Мартін Лютер Кінг переміг сегрегазіцю в США) християнської закваскою зберігаючи людство від самознищення. Політики, навіть якщо вони запеклі атеїсти та циніки, просто змушені рахуватися з християнськими цінностями, навіть якщо вони їх не поділяють. Спробуй стати президентом наддержави всієї планети США якщо ти себе не ототожнюєш з християнством? Церква впливає на звичаї і привнесла в цей світ доброту і милосердя. І це дія все тієї ж закваски хрестової так само, як вплив на сім’ю, на виховання дітей, на освіту, на ставлення до людини, на права особистості. Та й демократія, в її кращому варіанті, зобов’язана заквасці християнства, яке відображає повагу до особистості і цінність людського життя. Все це глибинний здоровий вплив Царства Божого на болото людської буденності, позбавленої любові і поваги до слабких, порядних, чесних. Це болото здібне піднімати з дна мул, грубих, владних і нахабних, що йдуть по трупах до влади, грошей і насолод. Христос відкриває притчами таємниці цього вічного Божого царства, щоб Слово Боже носило характер позачасовий, позакультурний. Не для одного народу або періоду, культури чи епохи, але для всіх, скрізь, усюди та в усі віки. Сам Бог вибирає найуніверсальнішу мову, яка зрозуміла і неймовірно глибока для всіх людей які коли-небудь жили, живуть і яким ще належить прийти в цей світ. Для інтелектуалів і простаків, мудрих і не дуже, щоб закваска Христового вчення і сили Духа Божого проникала в усі сфери, як окремої людини так і всього світу.

 

 

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #194.

«Иную притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно зерну горчичному, которое человек взял и посеял на поле своем, которое, хотя меньше всех семян, но, когда вырастет, бывает больше всех злаков и становится деревом, так что прилетают птицы небесные и укрываются в ветвях его» (Мтф.13:31,32). Сын Божий продолжает углублять понимание тайн Царства Божьего языком притч, раскрывая духовные законы через которые Бог выстраивает Свои отношения с человеком. Итак, еще с притчи о сеятеле мы помним, что поле это символ души, а семя неизменно – символ Слова Божьего. Это тот случай, когда семя попало в почву и начинает расти. Христос обращает внимание на миниатюрность зерна. Размер горчичного семени настолько мал (1 миллиметр), что его крохотность вошла в поговорку. И вот это крохотное семя начинает расти. А поскольку семя это Слово Божье то не сложно представить, как оно в духовном плане растет. Растет семя одновременно и в глубину и наружу. В глубину пуская корни, а наружу прорастая постепенно превращаясь в громадное, ветвистое дерево, окутанное зеленью листвы. Корень, прорастая в глубину, держит растение крепко в земле. Когда приходят ветры испытаний корень держит крепко растение. Когда звучат песни обворожительных сирен зазывающие греховными наслаждениями в свои смертельные объятия корень продолжает держать. Когда ласкают слух убедительные и энергичные проповедники ереси корень неизменно сохраняет растение. Но проросшее горчичное зерно стоит неподвижно, потому что корень убеждений Царства Божьего, корень силы веры и христианского опыта не дает этому растению поддаться ветру и сломаться. Если первый образ – это сила корня, второй – это стабильность корня. Китайцы говорят, что великий путь начинается с одного маленького шага, так и большой путь в христианстве начинается с малого горчичного семени. Если христианин ежедневно практикует свою веру, духовно думает, говорит о духовном, служит Богу и помогает людям, его семя ежедневно вырастая со временем выглядит, как величественное дерево. Третий образ – это гигантские ветви. Ветви ассоциируются с плодами. Эти ветви прорастают вовне и уже все видят, что христианин то плодоносен. Его жизнь, его мудрость, как отражение Божьей мудрости, его святая жизнь становятся очевидными для всех. Вот эти прекрасные, громадные, очевидные для всех ветви верности Богу. Четвертый образ – небесные птицы укрывающиеся в ветвях – это люди, которые приходят к духовно выросшему христианину. Как тянутся растения к свету и все живое к воде, так и птицы, символизирующие люде, укрываются в ветвях от палящего солнца, огненных испытаний. Другие приходят к ветвям за мудрым советом, третьи просят помощи, четвертые молитвенной поддержки. И все это люди, словно птицы, укрываются ветвях грандиозного и прекрасного дерева. А ведь все начиналось с совершенно крохотного горчичного семени. Ну и последний, самый важный, пятый образ, остается невидимым, но самым важным, дерево то растет благодаря природной силе, а сила эта есть Бог. От малого к великому, от незначительного к значащему, от горчичного зерна к грандиозному дереву с густыми ветвями, от временного к вечному, от земного к небесному, от грязно к ослепительной чистоте святости, от презрения к славе и все это силой Божьей.
НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #194. «Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його» (Мтф:13:31,32). Син Божий продовжує поглиблювати розуміння таємниць Царства Божого мовою притч, розкриваючи духовні закони через які Бог вибудовує Свої відносини з людиною. Отже, ще з притчі про сіяча ми пам’ятаємо, що поле це символ душі, а насіння незмінно — символ Слова Божого. Це той випадок, коли насіння потрапило в ґрунт і починає рости. Христос звертає увагу на мініатюрність зерна. Розмір гірчичного насіння настільки малий (1 міліметр), що його крихітні увійшла в приказку. І ось це крихітне насіння починає рости. А оскільки насіння це Слово Боже то не складно уявити, як воно в духовному плані зростає. Зростає насіння одночасно і в глибину і назовні. У глибину пускаючи коріння, а назовні проростаючи поступово перетворюючись в величезне, гіллясте дерево, оповите зеленню листя. Корінь, проростаючи в глибину, тримає рослину міцно в землі. Коли звучать пісні чарівних сирен зазивають гріховними насолодами в свої смертельні обійми корінь продовжує тримати. Коли пестять слух переконливі і енергійні проповідники єресі корінь незмінно зберігає рослину. Але проросле зерно гірчичне стоїть нерухомо, бо корінь переконань Царства Божого, корінь сили віри і християнського досвіду не дає цій рослині піддатися силі вітру і зламатися. Якщо перший образ — це сила кореня, другий — це стабільність кореня. Китайці кажуть, що великий шлях починається з одного маленького кроку, так і великий шлях в християнстві починається з малого гірчичного насіння. Якщо християнин щодня практикує свою віру, духовно думає, говорить про духовне, служить Богу і допомагає людям, його насіння щодня виростаючи з часом виглядає, як величне дерево. Третій образ — це гігантські гілки. Гілки асоціюються з плодами. Ці гілки проростають зовні і вже всі бачать, що християнин плодоносить. Його життя, його мудрість, як відображення Божої величності, його святе життя стають очевидними для всіх. Ось ці прекрасні, величезні, очевидні для всіх гілки вірності Богу. Четвертий образ — небесні птиці, які переховуються в гілках — це люди, що приходять до таких духовно зрілих християн. Як тягнуться рослини до світла і все живе до води, так і птиці, що символізують людей, ховаються в гілках від палючого сонця, вогненних випробувань. Інші приходять до гілок за мудрою порадою, треті просять допомоги, четверті молитовної підтримки. І все це люди, мов птахи, ховаються в гілках грандіозного і прекрасного дерева. Але ж усе починалося з абсолютно крихітного гірчичного насіння. Ну і останній, найважливіший, п’ятий образ, залишається невидимим, але найважливішим, дерево то зростає завдяки природній силі, а сила ця є Бог. Від малого до великого, від незначного до значущому, від гірчичного зерна до грандіозного дерева з густим гіллям, від тимчасового до вічного, від земного до небесного, від брудно до сліпучої чистоті святості, від презирства до слави і все це силою Божою.

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #193.

«Другую притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно человеку, посеявшему доброе семя на поле своем; когда же люди спали, пришел враг его и посеял между пшеницею плевелы и ушел; когда взошла зелень и показался плод, тогда явились и плевелы. Придя же, рабы домовладыки сказали ему: господин! не доброе ли семя сеял ты на поле твоем? откуда же на нем плевелы?» (Мтф.13:24-27). Образы те же, акцент иные. Тот же сеятель выходит на поле, чтобы сеять семя Слова Божьего. Со сна хозяев огорода начинается самое интересное. В то время когда дьяволом сеется семя те, кому земля принадлежит, спят крепчайшим сном. Плевелы, бурьян сеется тогда, когда мы не бодрствуем. Интересно вспомнить, что Ап. Павел использует образ спящего человека, чтобы показать состояние духовной расслабленности, утери страха Божьего, забвения о Божьей воле. «Итак, не будем спать, как и прочие, но будем бодрствовать и трезвиться» (1 Фес.5:6). Пришла мысль о том, чтобы соврать, а хозяин поля, которое есть символ души, принимает, съедает эту мысль, вопреки Божьему предупреждению, что ложь это тяжкий грех трусости и недоверия Богу. Вот вам и бурьян в душе. По началу все тихо и ничто не выдает проклятие греха. Но кто раз тихо соврал и не покаялся тот будет врать и дальше. Бурьян растет и отвоевывает территорию на которой растут Божьи растения. И так с каждой мыслью. Будь то блуд, похоть, зависть, месть, обида, любая форма аморальности все это семена закидиваемые врагом душ человеческих. Как только заснул, как пропустил семена плевел так и готовся к тому, что будут большие проблемы. Еще раз – грех не вычещенный покаянием растет и бурно растет, угрожая всем прекрасным Божьим растениям. И отпадают такие христиане оставляя веру в прошлом. А иногда плевелы, как ложные мировоззрения, как внутренний скепсис по поводу веры, прорастают с такой силой, что и к христианству человека не подпускают. Христос подводит к мысли, что плевелы в начале как ядовитые идеи, как не менее ядовитые для души грехи отравляют вот эту самую душу настолько, что человек сам превращается в бурьян. И вот тут то возникает соблазн физически уничтожит плевелы. Нет не борьбе с грехами или ересями идет речь, а об уничтожении людей, носителей этих грехов и ересей. Кажется, после физического удаления таких людей жизнь начнется счастливая. Но грех грехом не побеждают, насилием Царства Божье не строится, ненавистью любовь на созидается. Человеку важно запомнить и понять, что только Бог умеет праведно гневаться, только Бог решает, кому жить, кому умирать, кому быть наказанным смертью, а кому жизнь продолжать. Люди слишком несовершенны, слишком греховны, чтобы решать вопросы судьбы других людей. Вот почему Богу не людям, но Ангелам своим поручает и только в конце времен, давая человеку шанс на изменение до последней минуты жизни, вырвать плевелы. «Он же сказал им: враг человека сделал это. А рабы сказали ему: хочешь ли, мы пойдем, выберем их? Но он сказал: нет, — чтобы, выбирая плевелы, вы не выдергали вместе с ними пшеницы, оставьте расти вместе то и другое до жатвы; и во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в связки, чтобы сжечь их, а пшеницу уберите в житницу мою» (Мтф.13:28-30).

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #193. «Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?» (Мтф.13:24-27). Образи ті ж, акцент інші. Той самий сіяч виходить на поле, щоб посіяти зерно Слова Божого. Зі сну господарів городу починається найцікавіше. У той час коли дияволом сіється насіння ті, кому земля належить, сплять найміцнішим сном. Кукіль, бур’ян сіється тоді, коли ми не спимо. Цікаво згадати, що Ап. Павло використовує образ сплячої людини, щоб показати стан духовної розслабленості, втрати страху Божого, забуття про Божу волю. «Отож, не будемо спати, як і інші, а пильнуймо та будьмо тверезі!» (1 Фес.5: 6). Прийшла думка про те, щоб збрехати, а господар поля, яке є символ душі, приймає, з’їдає цю думку, всупереч Божому попередження, що брехня це тяжкий гріх боягузтва і недовіри Богу. Ось вам і бур’ян в душі. По початку все тихо і ніщо не видає прокляття гріха. Але хто раз тихо збрехав і не покаявся той буде брехати і далі. Бур’ян росте і відвойовує територію на якій ростуть Божі рослини. І так з кожною думкою. Будь то блуд, хіть, заздрість, помста, образа, будь-яка форма аморальності все це насіння, яке закидає ворог душ людських. Як тільки заснув, як пропустив насіння терену так і готуйся до того, що будуть великі проблеми. Ще раз — гріх не вичещенний покаянням зростає і бурхливо росте, погрожуючи всім прекрасним Божим рослинам. І відпадають такі християни залишаючи віру в минулому. А іноді кукіль, як помилковий світогляд, як внутрішній скепсис з приводу віри, проростає з такою силою, що і до християнства людину не підпускає. Христос підводить до думки, що кукіль на початку як отруйні ідеї, як не менше отруйні для душі гріхи отруюють ось цю саму душу настільки, що людина сама перетворюється в бур’ян. І ось тут виникає спокуса фізично знищить кукіль. Ні, не про боротьбу з гріхами або єресями йдеться, а про знищення людей, носіїв цих гріхів і єресей. Здається, після фізичного видалення таких людей життя почнеться щасливе. Але гріх гріхом не перемагають, насильством Царства Божого не збудуєш, ненавистю любов на твориться. Людині важливо запам’ятати і зрозуміти, що тільки Бог вміє праведно гніватися, тільки Бог вирішує, кому жити, кому вмирати, кому бути покараним смертю, а кому життя продовжувати. Люди занадто недосконалі, занадто гріховні, щоб вирішувати питання долі інших людей. Ось чому Богу не людям, але Ангелам своїм доручає і тільки на при кінці часів, вирвати кукіль, даючи людині шанс на зміну до останньої хвилини життя. «А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї» (Мтф.13:28-30).

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #192.

«и сбывается над ними пророчество Исаии, которое говорит: слухом услышите — и не уразумеете, и глазами смотреть будете — и не увидите, ибо огрубело сердце людей сих и ушами с трудом слышат, и глаза свои сомкнули, да не увидят глазами и не услышат ушами, и не уразумеют сердцем, и да не обратятся, чтобы Я исцелил их. Ваши же блаженны очи, что видят, и уши ваши, что слышат, ибо истинно говорю вам, что многие пророки и праведники желали видеть, что вы видите, и не видели, и слышать, что вы слышите, и не слышали» (Мтф.13:14-17). Христос достаточно прямо, без обиняков, без намеков, говорит о том, как люди разучились слышать и видеть. А теперь Спаситель объясняет корень такой слепоты и глухоты – «ибо огрубело сердце». Человек, долго ходящий босиком, ощущает, как постепенно грубеет ступня, отчего все легче ступать на траву, на камни, ходить по лугам, лесам, полям. Почему люди не берегут свои души, почему позволяют душе черстветь, грубеть словно тем ступням? Помню, как берег мой друг пианист свои руки, чтобы они не загрубели, чтобы каждым нервным окончанием подушечек пальцев чувствовать малейшие оттенки соприкосновения с клавишами рояля. Люди не воспринимают душу, как вечную субстанцию, которая соединяет земное с небесным, временное с вечным, как духовный невидимый орган данный Творцом для общения с Ним. О душе не заботятся, ею пренебрегают, не богатеют духовно. В основном венец творения озабочен лишь жизнью тела охотно откликаясь на зов инстинктов в отличии от Божьего зова. А душа то питается Словом Божьим, расцветает и наполняется живительным соком в молитвенном порыве к Творцу, обогащается и растет, когда имеет духовное общение и служит спасению других. Но увы, без такой заботы душа черствеет и напоминают все ту же высохшую землю не способную принять в себя семя Слова Божьего. Вот от чего люди слепы и глухи. И тут Христос обращается к тем, кто слышит, видит, принимает Евангелие, живет с Богом. Их Он называет блаженными, по настоящему свободными и независимыми. И все потому что они видят невидимое, видят руку Божью во всех обстоятельствах, слышат глубинный сокрытый смысл притч Христовых и радуются открытиям Божьих тайн, как радуется ученный очередному открытию испытывая благоговение перед тайной познания мира. Но источником блаженства – этого состояния полного счастья, есть Сам Христос. Соприкосновение со Словом Божьим – это соприкосновение с Самим Сыном Божьим, а проникновение в Его слово это есть проникновение в Божественную природу, а так же познание себя. А что может быть более важным для бессмертной души? Многие пророки так мечтали быть рядом с Мессией, видеть Его собственными глазами. Как тот старец Симеон, который не мог умереть пока не увидит Спасителя. Нет, не увидеть Париж и умереть, а увидеть Христа и пройти врата смерти, чтобы войти в вечные обители Божьего совершенного небесного Царства, где не будет духовно глухих и слепых, где все будут все видеть и все слышать, где Бог будет все во всем.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #192. «І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите… Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив! Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули» (Мтф.13:14-17). Христос досить прямо, без натяків, говорить про те, як люди розучилися чути і бачити. А тепер Спаситель пояснює корінь такої сліпоти і глухоти — «Затовстіло бо серце». Людина, довго ходить босоніж, відчуває, як поступово грубіє ступня, чому все легше ступати на траву, на камені, ходити по лугах, лісах, полях. Чому люди не бережуть свої душі, чому дозволяють душі грубіти немов тим ступеням? Пам’ятаю, як берег мій друг піаніст свої руки, щоб вони не загрублі, щоб кожним нервовим закінченням подушечок пальців відчувати найменші відтінки зіткнення з клавішами рояля. Люди не сприймають душу, як вічну субстанцію, яка з’єднує земне з небесним, тимчасове з вічним, як духовний невидимий орган даний Творцем для спілкування з Ним. Про душу не дбають, нею нехтують, не багатіють духовно. В основному вінець творіння стурбований лише життям тіла охоче відгукуючись на заклик інстинктів на відміну від Божого поклику. А душа то харчується Словом Божим, розквітає і наповнюється цілющим соком в молитовному пориві до Творця, збагачується і зростає, коли має духовне спілкування і служить спасінню інших. Але на жаль, без такої турботи душа черствіє і нагадує все ту ж висохлу землю не здатну прийняти в себе насіння Слова Божого. Ось від чого люди сліпі і глухі. І тут Христос звертається до тих, хто чує, бачить, бере Євангеліє, живе з Богом. Їх Він називає блаженними, по справжньому вільними і незалежними. І все тому що вони бачать невидиме, бачать руку Божу у всіх обставинах, чують глибинний прихований сенс притч Христових і радіють відкриттю Божих таємниць, як радіє учений черговому відкриттю відчуваючи благоговіння перед таємницею пізнання світу. Але джерелом блаженства — цього стану повного щастя, є Сам Христос. Пізнання Слова Божого — це пізнання Самого Сина Божого, а проникнення в Його слово це є проникнення в Божественну природу, так само і занурення в пізнання себе. А що може бути важливішим для безсмертної душі? Багато пророків так мріяли бути поруч з Месією, бачити Його на власні очі. Як той старець Симеон, який не міг померти поки не побачить Спасителя. Ні, не побачити Париж і померти, а побачити Христа і пройти браму смерті, щоб увійти до вічних осель Божого досконалого небесного Царства, де не буде духовно глухих і сліпих, де всі будуть все бачити і все чути, де Бог буде все у всьому.

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #191.

«И, приступив, ученики сказали Ему: для чего притчами говоришь им? Он сказал им в ответ: для того, что вам дано знать тайны Царствия Небесного, а им не дано, ибо кто имеет, тому дано будет и приумножится, а кто не имеет, у того отнимется и то, что имеет; потому говорю им притчами, что они видя не видят, и слыша не слышат, и не разумеют» (Мтф.13:10-13). Притча – это короткий рассказ, который через образы передает нам глубокий, на первый взгляд, скрытый смысл. Когда пастух оставляет всех овец, чтобы искать пропавшую, мы понимаем, не об овцах идет речь, а о Божественных усилиях, чтобы найти и привести одного грешника к покаянию. Женщина прилагающая все усилия в поисках утерянной драгоценности говорит о необходимости человеку изо всех сил искать драгоценнейшее Царство Божье. » Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #190.

«иное упало на добрую землю и принесло плод: одно во сто крат, а другое в шестьдесят, иное же в тридцать. Кто имеет уши слышать, да слышит!» (Мтф.13:8,9). Первое семя упало на каменистую почву, и было склепано птицами. Второе упало в каменистую почву и не смогло пробиться. Третье погибло от смертоносного действия бурьяна. И наконец, Христос рисует четвертый тип почвы. Плодоносность почвы главный и определяющий компонент её ценности. Эта притча точно показывает, что ожидает Бог от людей – плод. Спросите у фермера, в чем ценность почвы? » Read more..