Скачать: Video Audio

Тема: ХТО Я ДЛЯ БОГА? 15.10.17

500 ДНЕЙ МОЛИТВЫ. ИТОГИ. 19.07.2015
ВОСПИТАНИЕ ДЕТЕЙ (семинар)
 

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #149.

  «Когда же те выходили, то привели к Нему человека немого бесноватого. И когда бес был изгнан, немой стал говорить. И народ, удивляясь, говорил: никогда не бывало такого явления в Израиле. А фарисеи говорили: Он изгоняет бесов силою князя бесовского. И ходил Иисус по всем городам и селениям, уча в синагогах их, проповедуя Евангелие Царствия и исцеляя всякую болезнь и всякую немощь в людях» (Матф.9:32-35). Больных исцелял – удивляло. Мертвых воскрешал — поражало воображение. Сейчас задача не менее сложная. Перед Христом бесноватый. Стеклянный взгляд, учащенное дыхание вселенского зла, скрюченные руки, конвульсии, истошное рычание и богохульные выкрики. Кто видел бесноватых, тот знает, как стынет в жилах кровь при виде существа из темного мира, вселившегося в тело человека и смотрящего на тебя сверлящим взглядом падшего ангела. Каждое изгнание демонов — схватка между Божественной силой и обреченной агрессией князя тьмы. Демон, задыхаясь в замкнутом пространстве души, не выдерживая удара святой молитвы, выскакивает с воплем побежденного. Все, что так шокировало народ, чего никогда не видели в своей жизни во всех пределах Израиля, описывается простыми словами: «бес был изгнан, немой стал говорить». Что может еще так изумить, восхитить и породить радость среди людей, наблюдающих Христа исцеляющего, воскрешающего, изгоняющего бесов? Зло, в трех ипостасях: болезни, смерти и бесноватости, бежит от Христа, признавая свое полное бессилие, перед вечным жизнеутверждением Творца, победоносно наступающего на царство дьявола. Но ядом зависти брызжут фарисеи не могущие успокоиться, видя, как чаша религиозной влиятельности и духовной силы Сына Божьего перевешивает их жалкие и лицемерные потуги быть учителями народа. Они чувствовали, что с каждым мощным духовным проявлением Христа их авторитет рассыпался на глазах, как песочный дворец сметаемый порывами сильного ветра. А обвинения в изгнании бесов дьявольской силой, даже простым обывателям и зевакам, казались жалкими и неубедительными. Христос каждым своим шагом утверждал великую истину, — сколько бы зло не наводило ужас и сколько бы не изощрялось в привлекательности, сколько бы не рядилось в ультрасовременные формы культурного сатанизма с его ложной справедливостью и греховной свободой, оно будет побеждено потому что Божественная любовь, в конечном итоге, поглотит смерть так же, как вечность поглотит временное. Об этом и продолжал проповедовать Христос.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #149.
«Коли ж ті виходили, то ось привели до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як демон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався народ і казав: Ніколи таке не траплялося серед Ізраїля! Фарисеї ж казали: Виганяє Він демонів силою князя демонів. І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку» (Матв.9:32-35). Хворих зціляв — дивувало. Мертвих воскрешав — вражало уяву. Зараз завдання не менш складне. Скляний погляд, прискорене дихання вселенського зла, покручені руки, конвульсії, несамовите гарчання і богохульні вигуки. Хто бачив біснуватих, той знає, як холоне в жилах кров при вигляді істоти з темного світу, яка вселилася в тіло людини і дивиться на тебе очима жертви. Кожне вигнання демонів — сутичка між Божественною силою і приреченою агресією князя тьми. Біс, задихаючись в замкнутому просторі душі, не витримуючи удару святої молитви, вискакує з криком благаючи про помилування. Все, що так шокувало народ, чого ніколи не бачили в своєму житті в усій границі Ізраїлю, описується простими словами: «демон був вигнаний, німий заговорив». Що може ще так здивувати, захопити і породити радість серед людей, які спостерігають як Христос зцілює, воскрешає, як виганяє бісів? Зло, в трьох іпостасях: хвороби, смерті і біснування, біжить від Христа, визнаючи своє повне безсилля, перед вічним життествердженням Творця, який завдає нищівного удару по царству темряви. Але отрутою заздрості бризкають фарисеї що не можуть заспокоїтися, бачачи, як чаша релігійної впливовості і духовної сили переважує зовсім не на їх користь. Вони відчували, що з кожним могутнім виявом Сина Божого їх авторитет розсипався на очах, як пісочний палац руйнований поривами сильного вітру. А звинувачення у вигнанні бісів диявольською силою, навіть простим обивателям і роззявам, здавалися жалюгідними і непереконливими. Христос кожним своїм кроком стверджував велику істину, — скільки б зло не наводило жах, скільки б не вправлялися і не рядилося в ультрасучасні форми культурного сатанізму з його помилковою уявою про справедливість і гріховну свободу, воно буде переможене бо Божественна любов поглине смерть так само, як вічне, в кінцевому підсумку, поглине тимчасове. Ось про це і далі проповідував Христос.

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #148.

«Когда Иисус шел оттуда, за Ним следовали двое слепых и кричали: помилуй нас, Иисус, сын Давидов! Когда же Он пришел в дом, слепые приступили к Нему. И говорит им Иисус: веруете ли, что Я могу это сделать? Они говорят Ему: ей, Господи! Тогда Он коснулся глаз их и сказал: по вере вашей да будет вам. И открылись глаза их; и Иисус строго сказал им: смотрите, чтобы никто не узнал. А они, выйдя, разгласили о Нем по всей земле той» (Матф.9:27-31). » Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #147.

«И когда пришел Иисус в дом начальника и увидел свирельщиков и народ в смятении, сказал им: выйдите вон, ибо не умерла девица, но спит. И смеялись над Ним. Когда же народ был выслан, Он, войдя, взял ее за руку, и девица встала. И разнесся слух о сем по всей земле той» (Матф.9:23-26). В тот момент, когда умирала дочь начальника, когда до смерти оставались считанные мгновения и еще что-то можно было изменить, Христос остановился, чтобы уделить внимание страдавшей кровотечением. » Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #146.

«И вот, женщина, двенадцать лет страдавшая кровотечением, подойдя сзади, прикоснулась к краю одежды Его, ибо она говорила сама в себе: если только прикоснусь к одежде Его, выздоровею. Иисус же, обратившись и увидев ее, сказал: дерзай, дщерь! вера твоя спасла тебя. Женщина с того часа стала здорова» (Матф.9:20-22). Нет, никогда не понять мужчинам, что может переживать женщина двенадцать лет страдавшая кровотечением. Она была привязана к болезни. Мужа и детей иметь нельзя, куда либо пойти невозможно, рядом с кем — то находиться запрещено, ведь закон Ветхого Завета гласил, всякий прикасающийся к женщине в таком состоянии будет нечист и ему придется проходить полную процедуру очищения. А кому нужно были лишние проблемы в мире, где каждый думает только о себе? Она сама себя и своих близких обрекла на бесконечные страдания. А в таком состоянии, когда из тебя медленно уходит жизнь, ничему рад не будешь. Несложно себе представить эту женщину высохшей, изнеможенной от переживаний, отчаяния и одиночества. Вот что такое двенадцать лет страдать кровотечением. Увидела Христа. Может быть, думала женщина, у меня появилась последняя надежда? Если не сейчас то никогда. Она тихо, стараясь остаться незамеченной, приближается к Мессии, пользуясь тем, что Его окружает множество людей, чтобы только прикоснуться. Долгая болезнь делает человека более проницательным. Женщина поняла, перед ней не просто человек. Во всем облике Христа, было что-то сверхъестественное. Он остановился, потому что через глаза, исполненные страданий, увидел веру и надежду. Взгляд Всемогущего и прикосновение сильной верой, но бессильной телом. Протянутая рука. Рой мыслей, вихрь сомнений, проносится в голове страдающей кровотечением. А если увидят? А если Христос разгневается, я же Его сделаю нечистым? А если ничего не выйдет? И тут эти два слова, в которых столько поддержки, любви, надежды: «Дерзай, дочь!» Сплетение Божьего сострадания и любви, Божьей воли и веры женщины породило великое чудо. Возможно никто кроме Христа и прикоснувшейся к Нему так и не понял, что же произошло. Но это было уже не важно. Обычное время, обычное место и обычные люди осветились улыбкой исцеленной, излучавшей ослепительную радость, которую только может пережить человек освобожденный от изнурительной болезни и встретивший Христа. С того часу женщина стала здорова.

Ободрись, мужайся, будь отважной — именно так переводится слово «дерзай».

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #146.
«І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровотечу була, приступила ззаду, і доторкнулась до краю одежі Його. Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю. Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: Будь бадьорою, дочко, твоя віра спасла тебе! І одужала жінка з тієї години» (Матв.9:20-22). Ні, ніколи не зрозуміти чоловікам, що може переживати жінка дванадцять років хвора на кровотечу. Вона була прив’язана до хвороби. Чоловіка та дітей мати не можна, куди або піти неможливо, поруч з кимось перебувати заборонено, адже закон Старого Завіту забороняв торкатися до жінки в такому стані. Хто ж доторкнеться буде нечистий і йому доведеться проходити повну процедуру очищення. А кому потрібно було зайві проблеми в світі, де кожен думає тільки про себе? Вона сама себе і своїх близьких прирекла на нескінченні страждання. А в такому стані, коли з тебе повільно йде життя, нічому рад не будеш. Нескладно собі уявити цю жінку висохлою, знеможеною від переживань, відчаю і самотності. Ось що таке дванадцять років страждати кровотечею. Побачила Христа. Може бути, думала жінка, у мене з’явилася остання надія? Якщо не зараз то ніколи. Вона тихо, намагаючись залишитися непоміченою, наближається до Месії, користуючись тим, що Його оточує безліч людей, щоб бодай доторкнутися. Довга хвороба робить людину більш проникливою. Жінка зрозуміла, перед нею не просто людина. У всьому вигляді Христа, було щось надприродне. Він зупинився, тому що через очі, сповнені страждань, побачив віру і надію. Погляд Всемогутнього і дотик сильною вірою, але безсилою тілом. Простягнута рука. Рій думок, вихор сумнівів, проноситься в голові тієї, яка страждає кровотечею. А якщо побачать? А якщо Христос розгнівається, я ж Його зроблю нечистим? А якщо нічого не вийде? І тут ці слова, в яких стільки підтримки, любові, надії: «Будь бадьорою, дочко!» Сплетіння Божого співчуття і любові, Божої волі і віри жінки породило велике чудо. Можливо ніхто крім Христа та тієї, що доторкнулася до Нього, так і не зрозумів, що ж сталося. Але це було вже не важливо. Звичайний час, звичайне місце і звичайні люди освітилися посмішкою зціленої, яка випромінювала сліпучу радість, яку тільки може пережити людина звільнена від виснажливої хвороби і яка зустріла Христа. З того часу жінка стала здорова.

 

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #145.

«Когда Он говорил им сие, подошел к Нему некоторый начальник и, кланяясь Ему, говорил: дочь моя теперь умирает; но приди, возложи на нее руку Твою, и она будет жива. И встав, Иисус пошел за ним, и ученики Его. И вот, женщина, двенадцать лет страдавшая кровотечением, подойдя сзади, прикоснулась к краю одежды Его…» (Матф.9:18-20). Целый начальник, а кланяется. Да когда у тебя дочь умирает не до социального статуса, не до амбиций, не до бравирования богатством. Кому нужны твои дорогие машины и дома, твои достижения и твоя независимость, когда умирает дочь? Когда умирает дорогой человек есть только одна боль, один крик. Даже атеист, в такие минуты, кричит к Богу. Вот в такие минуты вся философия агностиков, атеистов заканчивается, она разбивается на мелкие осколки страданий, как разбивается об бетон хрустальная ваза. Я кричу от беспомощности и кричу ко Христу. А скажите, к кому еще кричать? К царю, президенту, к богатому другу или к врачу, который в этом случае разводит руками? Во всем облике начальника какая-то кротость и смирение. Не бежит, но идет. Не требует, но кланяется. Только прикосновение Твоей руки, руки Христа разожмёт объятия смерти. Иисус, без лишних слов идет за начальником, воспринимая страдания отца, как свои страдания. В этом весь Христос принявший боль мира. Но тут его останавливает женщина не очень здоровая, но хотя бы живая, а тут человек умирает. И ужас, Христос отвлекается, а это значит, что Он не придет прямо сейчас к дочери. Где же любовь, которая спешит? Христос словно проверяет и отца и нас, говоря: «Я услышал. Я принял боль. Я иду. Будь спокоен. Я приду вовремя» Отец напрягши всю веру с великим доверием ждет. Минуты длятся вечность, но мы ждем, а Он идет!

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #145.
«Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старших, уклонився Йому та й говорить: Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, і вона оживе. І підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також учні Його. І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровотечу була, приступила ззаду, і доторкнулась до краю одежі Його» (Матв.9:18-20). Цілий начальник, а кланяється. Так коли у тебе дочка вмирає не до соціального статусу, не до амбіцій, не до бравування багатством. Кому потрібні твої дорогі машини і будинки, твої досягнення і твоя незалежність, коли вмирає дочка? Коли вмирає найдорожча людина є тільки один біль, один крик. Навіть атеїст, в такі хвилини, кричить до Бога. Ось в такі хвилини вся філософія агностиків, атеїстів закінчується, вона розбивається на друзки страждань, як розбивається об бетон кришталева ваза. Я кричу від безпорадності і кричу до Христа. А скажіть, до кого ще кричати? До царя, президенту, до багатого, або до лікаря, який в цьому випадку розводить руками? У всьому вигляді начальника якась лагідність і смиренність. Не біжить, але йде. Не вимагає, але кланяється. Тільки дотик Твоєї руки, руки Христа, яка розтисне обійми смерті. Ісус, без зайвих слів йде за начальником, сприймаючи страждання батька, як свої страждання. У цьому весь Христос прийняв біль світу. Але тут його зупиняє жінка не дуже здорова, але хоча б жива, а тут людина помирає. І жах, Христос відволікається, а це означає, що Він не прийде прямо зараз до дочки. Де ж любов, яка поспішає? Христос немов перевіряє і батька і нас, кажучи: «Я почув. Я прийняв біль. Я йду. Будь спокійний. Я прийду вчасно». Батько напруживши всю віру з великою довірою чекає. Хвилини тривають вічність, але ми чекаємо, а Він іде!

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #144.

«И никто к ветхой одежде не приставляет заплаты из небеленой ткани, ибо вновь пришитое отдерет от старого, и дыра будет еще хуже. Не вливают также вина молодого в мехи ветхие; а иначе прорываются мехи, и вино вытекает, и мехи пропадают, но вино молодое вливают в новые мехи, и сберегается то и другое» (Матф.9:16,17). » Read more..