Скачать: Video Audio

Тема: СИЛА В ПОКОРІ, АБО НАВІЩО ХРИСТИЯНИНУ ПЛАКАТИ? ПОСЛАННЯ ЯКОВА ЧАСТИНА 11. 4 РОЗДІЛ 7 – 10 ВІРШІ. 14.10.18

500 ДНЕЙ МОЛИТВЫ. ИТОГИ. 19.07.2015
ГАРМОНИЯ СЕМЕЙНЫХ ОТНОШЕНИЙ (семинар)
 

НА ТРИДЦЯТИРІЧЧЯ НАШОГО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

Ми йшли разом, іноді обставини намагалися наші руки розімкнути
І тоді ми трималися ще сильніше.
Іноді ми переставали розуміти один одного
І тоді ми зупинялися, щоби заглиблювати щирість спілкування.
Були різні часи, але непохитна любов допомагала долати нам всі перешкоди.
Не було грошей і ми терпіли.
Не біло сил і ми підтримували один одного, так сповнюючись нових сил.
Народжувалися діти і ми стомлені, але щасливі, чергували ночами.
Хтось з нас робив помилку, і інший з довготерпінням його виправляв.
У нас різні хобі, але ми навчилися підтримувати навіть те, що нам не цікаво, але важливо для іншого
На деякі речі у нас різні погляди, але і їх ми навчилися поважати,
даючи простір свободи.
Ми навчилися цінувати різницю один одного і так стали командою.
Навчилися, коли хтось з нас стомлювався, брати обов’язки іншого і так зберігали рівновагу.
Навчились і говорити і мовчати, триматись один одного і в часи радості і в скорботі.
Ми, двоє різних людей, з Божою допомогою, стали одним і це була довга, але дуже щаслива дорога.
Ми продовжуємо іти міцно тримаючись за руки, розуміючи, що стали один для одного найважливішою і найдорожчою людиною.
Дякуємо Богові за ту мить, коли ми побачили один одного і закохалися.
Славимо Творця за кожну мить наших стосунків, з яких склалися ці 30 років.

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #234.

«Когда же пришли они в Капернаум, то подошли к Петру собиратели дидрахм и сказали: Учитель ваш не даст ли дидрахмы? Он говорит: да. И когда вошел он в дом, то Иисус, предупредив его, сказал: как тебе кажется, Симон? цари земные с кого берут пошлины или подати? с сынов ли своих, или с посторонних? Петр говорит Ему: с посторонних. Иисус сказал ему: итак сыны свободны; но, чтобы нам не соблазнить их, пойди на море, брось уду, и первую рыбу, которая попадется, возьми, и, открыв у ней рот, найдешь статир; возьми его и отдай им за Меня и за себя» (Матф.17:24-27). Меняются эпохи, страны, народы, и только налоги и налоговые инспекторы остаются неизменными. Вот эти вечные собиратели драхм, лишенные в своей деловитости священного трепета перед Христом, они скорее испытывают благоговение и безграничное уважение только к деньгам. С сухой деловитостью и подчеркнутой внешней уважительностью, спрашивают: «Учитель ваш не даст ли дидрахмы?» Петр, как всегда, импульсивно и самоуверенно отвечает «да», и лишь потом идет выяснять у Учителя будет ли действительно Христос платить налоги? По законам той местности и того времени каждый еврей должен был раз в году уплатить налог на храм в размере двух драхм. Петр, впрочем, как и налоговики, заинтригованы. Интересно, какая же реакция этого, так не похожего на других бродячих учителей, сына плотника Иосифа, на необходимость платить налоги, ведь он, казалось, так далек от земных дел? Петру даже не понадобилось ничего рассказывать. Иисус еще раз подтверждает, что Он воплощение всезнающего Бога видящего и слышащего всех, без исключения, людей. Вот и на сей раз Иисус, находясь достаточно далеко, слышал разговор Петра с налоговиками. Вот, что означает слово «предупредил» вопрос Петра. В присущей парадоксальной, образной и точной манере, Христос приводит аналогия с детьми царя, с которых, разумеется, царь не будет брать налоги, но берет с посторонних. Странно брать со Христа налог на храм, Он ведь и есть этот храм духовный, все что происходит в величественном Ветхозаветном храме должно предвещать новую и высшую эпоху Спасителя. И тут вновь неожиданный ход: «Мне вовсе не нужно платить налог, но, чтобы не соблазнять заплатим. Урок первый – чтобы не толкать людей на грех, например, не уплаты налогов, Христос, как и его последователи, царские дети, должны быть послушными законам. Не дай Бог узнавшие о неуплате налога христианином из-за этого никогда не переступят врата Царства Божьего. А далее, Сын Божий велит опытному рыбаке, Петру, пойти поймать рыбу и в первой же во рту будет статир, монета равная четырем дидрахмам, достаточно, чтобы уплатить налог за двоих. Урок второй – Христос знает все, все видит и понимает. Каждая монетка, каждая драгоценность, все что потеряно, все, что найдено, что бережно хранится и легкомысленно теряется – это все Его, по большому счету. И Он никогда не оставит нас без помощи, найдя, в самом неожиданном, удивительном, не логичном и чудесном месте источник нашей помощи. Для чего же суетится и переживать, паниковать и раздражаться, терять покой и жить в храническом страхе если в случае необходимости даже изо рта рыбы может прийти помощь от Бога?

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #234. «Як прийшли ж вони в Капернаум, до Петра підійшли збирачі дидрахм на храм, та й сказали: Чи не заплатить ваш учитель дидрахми? Він відказує: Так. І як він увійшов до дому, то Ісус попередив його та сказав: Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих? А як той відказав: Від чужих, то промовив до нього Ісус: Тож вільні сини! Та щоб їх не спокусити, піди над море, та вудку закинь, і яку першу рибу ізловиш, візьми, і рота відкрий їй, і знайдеш статира; візьми ти його, і віддай їм за Мене й за себе…» (Матв.17:24-27). Змінюються епохи, країни, народи, і тільки податки і податкові інспектори залишаються незмінними. Ось ці вічні збирачі драхм, позбавлені у своїй діловитості священного тремтіння перед Христом. Вони швидше відчувають благоговіння і безмежну повагу тільки до грошей. З сухої діловитістю і підкресленою зовнішньою повагою, запитують: «Учитель ваш чи не дасть дідрахми?» Петро, як завжди, імпульсивно і самовпевнено відповідає «так», і лише потім йде з’ясовувати у Вчителя чи дійсно Христос платитиме податки? За законами тієї місцевості і того часу кожен єврей повинен був раз на рік сплатити податок на храм в розмірі двох драхм. Петро, втім, як і податківці, заінтриговані. Цікаво, яка ж реакція цього, так не схожого на інших бродячих вчителів, сина теслі Йосипа, на необхідність платити податки, адже він, здавалося, так далекий від земних справ? Петру навіть не знадобилося нічого розповідати. Ісус ще раз підтверджує, що Він втілення всезнаючого Бога бачить і чує всіх, без винятку, людей. Ось і цього разу сталося, коли Ісус знаходячись далеко, чув розмову Петра з податківцями. Ось, що означає — «попередив» питання Петра. У властивій парадоксальній, образній і точній манері, Христос призводить аналогію з дітьми царя, з яких, зрозуміло, цар не буде брати податки, але бере з сторонніх. Дивно брати з Христа податок на храм, Він і є цей храм духовний. Все що відбувається в величному старозавітному храмі має передбачати нову і вищу епоху Спасителя. І тут знову несподіваний хід: «Мені зовсім не потрібно платити податок, але, щоб не спокушати заплатимо». Урок перший — щоб не штовхати людей на гріх, наприклад, не сплачувати податків, Христос, як і його послідовники, царські діти, повинні бути слухняними законам. Не дай Бог, щоби хтось дізнався про несплату податку християнином і через це ніколи не переступив браму Царства Божого. А далі, Син Божий велить досвідченому рибалці, Петру, піти з вудочкою і в першій же спійманій рибі в роті взяти статир, монета рівна чотирьом дідрахмам, досить, щоб сплатити податок за двох. Урок другий — Христос знає все, все бачить і розуміє. Кожна монета, кожна коштовність, все що втрачено, все, що знайдено, що дбайливо зберігається і легковажно втрачається — це все Його, за великим рахунком. І Він ніколи не залишить нас без допомоги, знайшовши, в самому несподіваному, дивовижному, не логічному і чудовому місці джерело нашої допомоги. Для чого ж метушиться і переживати, панікувати і дратуватися, втрачати спокій і жити в хронічному страсі, якщо в разі потреби навіть з рота риби може прийти допомога від Бога?

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #233.

«Во время пребывания их в Галилее, Иисус сказал им: Сын Человеческий предан будет в руки человеческие, и убьют Его, и в третий день воскреснет. И они весьма опечалились» (Матф.17:22,23). «Во время пребывания в Галилее». Такая обыденность. Кто-то пребывает в Галилее, а кто-то в Киеве, в Париже, в Стамбуле. Люди живут в своих городах, селах и живут они во времени. И тут, в это время и в эту географию, вторгается Христос и несет поток вечности. Он вырывает нас из обыденности, позволяя поднять мысли выше чем еда, земля и время. Он поднимает наш взор к духовному, к небу, к вечной обители Бога и будущей обители всех выбравших духовный путь. Христос произносит настолько удивительную мысль, что ученики замирают, они пытаются переварить, осознать и не могут. Библия использует образ слова, которое не вмещается в человека, настолько оно не привычно, настолько разрушает все стереотипы. Как можно распять Бога если Он вечный и всемогущий?! Если служат с великими почестями императорам, царям, президентам, да что царям, маленький местечковый босс и тот окружает себя величием едва ли не властелина Вселенной, тем более Бог окружает Себя славой. Да вот только слава Бога не всегда такая, как представляют себе люди. Царь Вечности, Царь всех царей, отдаст Себя на растерзание жестоким, неблагодарным, кровожадным и мстительным людям. Разве не понятно, чем заканчивается история, когда святой попадает в руки разъяренных грешников? Разве не очевидно, что грех ненавидит святость и так люто ненавидит, что готов эту святость и с святую любовь распять. Потому что святость, уже своим существованием, обличает грешников. И чтобы заглушить свою совесть и свое раздражение они решаются на убийство. На этом противостоянии света и тьмы построена вся духовная история человечества. Удивляют не разъяренные грешники, а Богочеловек, отдающий Сам Себя, добровольно, в руки недостойных, чтобы быть убитому, висеть на кресте и взять на себя вину своих же палачей. Славу Божью нужно искать не в почестях, а в распятом людьми Спасителе. Ни в чем не виноватый берет на себя вину, ничем не согрешивший распинается, как последний преступник, за грехи всех. Вот, что стоит за тремя словами «и убьют Его». Но Евангелие переводится, как радостная весть и эта радость в том, что в конце концов, зло, смерть и князь тьмы, все вместе они проиграют, потому что Божья святость и совершенная любовь всемогущи и всесильны, потому что они вечны, а зло, ненависть, месть – это все настолько мелко насколько и временно. «И на третий день воскреснет». Только три дня неопределенности, сомнений, невыразимого ужаса и отчаянья. А потом, на третий день, Христос воскреснет и с этим воскресением все станет на свои места. Нет страха перед смертью, как нет больше ужаса перед свирепой толпой. Что бы не кричали ненавистники, что Бога нет или наоборот, «иудаизм или смерть!», их время прошло, потому что воскресший, своим воскресением выбивает опору философии зла. Воскресение Христа показало — жизнь сильнее смерти, Бог сильнее тьмы, святость зла, правда лжи. Ученики опечалились, услышав о смерти и не услышали самого важного, пропустили мимо ушей то, ради чего мы живем «И в третий день воскреснет!»

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #233. «Коли пробували вони в Галілеї, то сказав їм Ісус: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб’ють, але третього дня Він воскресне. І тяжко вони зажурились…» (Матв.17:22,23). «Під час перебування в Галілеї». Така буденність. Хтось перебуває в Галілеї, а хтось в Києві, в Парижі, в Стамбулі. Люди живуть в своїх містах, селах і живуть вони в часі. І тут, в цей час і в цю географію, втручається Христос і несе потік вічності. Він вириває нас з повсякденності, дозволяючи підняти думки вище ніж їжа, земля і час. Він піднімає наш погляд до духовного, до неба, до вічної оселі Бога і майбутньої оселі всіх вибрали духовний шлях. Христос вимовляє настільки дивну думку, що учні завмирають, вони намагаються переварити, усвідомити і не можуть. Біблія використовує образ слова, яке не вміщається в людину, настільки воно не звично, настільки руйнує всі стереотипи. Як можна розіп’яти Бога якщо Він вічний і усемогутній ?! Якщо служать з великими почестями імператорам, царям, президентам, так що там царям, маленький містечковий бос і той оточує себе величчю ледь не володаря Всесвіту, тим більше Бог оточує Себе славою. Та ось тільки слава Бога не завжди така, як уявляють собі люди. Цар Вічності, цар всіх царів, віддасть Себе на поталу жорстоким, невдячним, кровожерливим і мстивим людям. Хіба не зрозуміло, чим закінчується історія, коли святий потрапляє в руки розлючених грішників? Хіба не очевидно, що гріх ненавидить святість і так люто ненавидить, що готовий цю святість разом із святою любов’ю розіп’яти. Тому що святість, вже своїм існуванням, викриває грішників. І щоб заглушити свою совість і своє роздратування вони зважуються на вбивство. На цьому протистоянні світла і темряви побудована вся духовна історія людства. Дивують не розлючені грішники, а Боголюдина, яка Сама Себе, добровільно віддає в руки негідних, щоб бути вбитим, висіти на хресті і взяти на себе провину своїх же катів. Славу Божу потрібно шукати не в почестях, а у розп’ятого людьми Спасителя. Ні в чому не винуватий бере на себе провину, нічим не згрішив, розпинається, як останній злочинець, за гріхи всіх. Ось, що стоїть за трьома словами «і вони Його вб’ють». Але Євангеліє перекладається, як радісна звістка і ця радість в тому, що врешті решт, зло, смерть і князь темряви, всі разом вони програють, тому що Божа святість і досконала любов всемогутні і всесильні, тому що вони вічні, а зло, ненависть, помста — це все настільки дрібно наскільки і тимчасово. «І на третій день воскресне». Тільки три дні невизначеності, сумнівів, невимовного жаху і відчаю. А потім, на третій день, Христос воскресне і з цим воскресінням все стане на свої місця. Немає страху перед смертю, як немає більше жаху перед лютим натовпом. Що б не кричали ненависники, що Бога немає або навпаки, «іудаїзм або смерть!», Їх час минув, тому що воскреслий, своїм воскресінням вибиває опору філософії зла. Воскресіння Христа показало — життя сильніше смерті, Бог сильніший темряви, святість зла, правда брехні. Учні засмутилися, почувши про смерть і не почули найважливішого, пропустили повз вуха те, заради чого ми живемо «І в третій день воскресне!»

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #232.

«Тогда ученики, приступив к Иисусу наедине, сказали: почему мы не могли изгнать его? Иисус же сказал им: по неверию вашему; ибо истинно говорю вам: если вы будете иметь веру с горчичное зерно и скажете горе сей: «перейди отсюда туда», и она перейдет; и ничего не будет невозможного для вас; сей же род изгоняется только молитвою и постом» (Матф.17:19-21). Бес изгнан, триумф и слава Христа. Но ученики опечалены собственным бессилием. Почему же мы не смогли, а Учитель смог? Неужели мы такие грешные и слабые? Чтобы как-то не упасть в глазах толпы они спрашивают тихо и наедине самого Спасителя о причине своего поражения. Учитель, без подбора корректных формулировок, прямо указывает на причину – «по неверию вашему». Даже вера размером с крошечное зерно способна передвигать горы. Конечно, нелепо воспринимать эти слова буквально, поскольку Сын Божий только и делает что использует в Своих речах метафоры: «Я путь», «Я дверь», «Я хлеб». Однако, за каждой метафорой скрывается практическая мысль. Горчичное семя – самое маленькое из всех известных. Горы, самое громадное, по своим масштабам, явление природы. И вот эта крохотная вера способна влиять на гигантские природные возвышенности так, что они будут переходить с одного места на другое. Но тут-то и начинается полная неразбериха в умах некоторых христиан которые делают ошибочный вывод, дескать все зависит не от Бога, а от их веры. Эх, как захватывающе было бы, если все определяла только вера человека! Захотел себе шикарную машину, жену раз этак в несколько моложе и никогда не критикующую, а еще дворец, а еще полцарства, и все получишь только верь посильнее. Да это же мотив из сказки про старуху, требующую у золотой рыбки удовлетворение всем свои прихотям и похотям! Некоторые конфессии пытаются превратить христианство в вульгарную и туповатую сказку. Да только вот в сказке старуха осталась ни с чем. А как же воля Божья, она вообще-то должна учитываться? Вспоминаются слова Христа: «Если чего попросите во имя Мое, Я то сделаю» (Иоан.14:14). Горы переставляет не вера человека, горы переставляет Христос, а человек лишь верит в способность Бога двигать этими горами. А если так, то зачем Богу переставлять горы, если в этом нет никакого смысла? Просто потому что его попросил сильно верующий? Чтобы Творец не делал, Он всегда преследует цель – спасение грешника для вечной жизни. А дай человеку способность все совершать своей верой, начнется хаос и ужас бесконечного потакания ненасытимым греховным желаниям. Человек слишком ограничен не видя все взаимосвязи между людьми и обстоятельствами, не умеет заглядывать в будущее, не понимает, что удовлетворение желаний может привести к катастрофе, как это произошло с еврейским народом, вопреки воле Божьей, выбравшем себе в цари Саула. А наказания и испытания от Небесного Отца наоборот, могут дать человеку великое благо. «Кого люблю того и наказываю». Кстати, смею напомнить, что пост и молитва –вот форма великого смирения перед Богом, которого по настоящему боятся демоны. Покой и радость приходят от величественного доверия Богу, суета же и глупость там, где человек дерзает что-то требовать у Бога, полагая, что его вера определяет все.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #232. «Тоді підійшли учні насамоті до Ісуса й сказали: Чому ми не могли його вигнати? А Він їм відповів: Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого! Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом» (Матв.17:19-21). Біс вигнаний, тріумф і слава Христа. Але учні засмучені власним безсиллям. Чому ж ми не змогли, а Учитель зміг? Невже ми такі грішні і слабкі? Щоб якось не впасти в очах натовпу вони запитують тихо і наодинці самого Спасителя про причини своєї поразки. Учитель, без підбору коректних формулювань, прямо вказує на причину — «через ваше невірство». Навіть віра розміром з крихітне зерно здатна пересувати гори. Звичайно, безглуздо сприймати ці слова буквально, оскільки Син Божий тільки і робить що використовує в своїх промовах метафори: «Я шлях», «Я двері», «Я хліб». Однак, за кожною метафорою ховається практична думка. Гірчичне насіння — найменше з усіх відомих. Гори, саме велике, за своїми масштабами, явище природи. І ось ця крихітна віра здатна впливати на гігантські природні височини так, що вони будуть переходити з одного місця на інше. Але тут-то і починається повна плутанина в головах деяких християн які роблять помилковий висновок, мовляв все залежить не від Бога, а від їх віри. Ех, як захоплююче було б, якщо все визначала тільки віра людини! Захотів собі розкішну машину, дружину раз так в кілька молодше і ніколи не критикує, а ще палац, а ще півцарства, і все отримаєш тільки вір сильніше. Так це ж мотив з казки про бабусю, що вимагає у золотої рибки задоволення всім свої примхам та пристрастям! Деякі конфесії намагаються перетворити християнство в вульгарну і тупувату казку. Та тільки от в казці стара залишилася ні з чим. А як же воля Божа, вона взагалі-то повинна враховуватися? Пригадуються слова Христа: «Коли будете в Мене просити чого в Моє Ймення, то вчиню» (Iван.14:14). Гори переставляє не віра людини, гори переставляє Христос, а людина лише вірить у здатність Бога рухати цими горами. А якщо так, то навіщо Богу переставляти гори, якщо в цьому немає ніякого сенсу? Просто тому що його попросив сильно віруючий? Щоб Творець не робив, Він завжди має на меті порятунок грішника для вічного життя. А дай людині здатність все робити своєю вірою, почнеться хаос і жах нескінченного потурання зажерливості гріховним бажанням. Людина надто обмежена не бачачи всі взаємозв’язки між людьми і обставинами, не вміє зазирати в майбутнє, не розуміє, що задоволення бажань може привести до катастрофи, як це сталося з єврейським народом, всупереч волі Божої, що вибрав собі в царі Саула. А покарання і випробування від Небесного Отця навпаки, може дати людині велике благо. «Кого люблю того і караю». До речі, смію нагадати, що піст і молитва — є форма великого смирення перед Богом, якого по справжньому бояться демони. Спокій і радість приходять від величної довіри Богу, марнота ж і дурість там, де людина має нахабність вимагати у Бога, вважаючи, що його віра визначає все.

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #231.

«Когда они пришли к народу, то подошел к Нему человек и, преклоняя пред Ним колени, сказал: Господи! помилуй сына моего; он в новолуния беснуется и тяжко страдает, ибо часто бросается в огонь и часто в воду, я приводил его к ученикам Твоим, и они не могли исцелить его. Иисус же, отвечая, сказал: о, род неверный и развращенный! доколе буду с вами? доколе буду терпеть вас? приведите его ко Мне сюда. И запретил ему Иисус, и бес вышел из него; и отрок исцелился в тот час» (Матф.17:14-18). Человек преклоняющий колени. Мы не знаем ни его имени, ни социального положения. Когда боль за сына заполняет твою душу разве до того, чтобы думать о значимости имени и положения? Он, этот человек, без имени, потому что включает в себя миллионы имен всех нас, кто отчаялся и ничего не ожидает от себе подобных, кто осознал границы возможности человека поэтому идет ко Христу, как Сыну Божьему. Все та же боль заставляет его падать на колени, совершенно не задумываясь о том, чему многие люди посвящают свою жизнь, как я выгляжу со стороны. Он ищет надежду и его высохшая, как кустарник в пустыне, надежда наливается соком, питая веру Божественной силой. Каково отцу видеть, чуть ли не каждое новолуние, беснующегося сына, которого кто-то вел невидимой, но властной рукой тьмы и смерти. Его то, еле живого, доставали из воды, еще дышащего, то он бросался прямо в огонь. Воля его, отрезанная от инстинкта самосохранения, была совершенно подавлена и покорно шла на погибель.
Как удивительно, что измученный отец не начинает с крика о просьбе. В его словах какая-то удивительная кротость и смирение. «Помилуй сына» Да разве придя к врачу с больным ребенком мы начинаем разговор с просьбы помиловать? А тут «помилуй сына моего». Значит, отец хорошо понимал, что иногда между болезнью и грехом есть прямая связь? Значит, отдает себе отчет, что перед ним не просто учитель, потому что у учителя не просят о помиловании, пред ним Спаситель, Сын Божий?
«о, род неверный и развращенный! доколе буду с вами? доколе буду терпеть вас?» Ответ Христа порождает множество вопросов, — у Спасителя приступ раздражения? Он зол на людей или на бесов? Комментаторы Библии расходятся во мнениях. Важно другое, — Бог умеет делать свято то, что люди не умеют. Христос гневался на меновщиков в храме, сохраняя святость, потому что Его гнев праведный, а люди гневаясь, грешат, потому что ненавидят. Слова Христа не столько возмущение сколько печаль. Сколько же Мне терпеть неверность и фальшивость отпавшего от Божьей любви творения? Если бы Христос был раздражен, Он бы просто оставил это место и ушел. Но Спаситель властно требует привести бесноватого мальчишку и запрещает темному существу господствовать в душе несчастного. «Запретил» — это слово показывает абсолютную власть Христа над той тьмой, которую Ему еще предстоит пригвоздить ко кресту и добить своим воскресением. Обратите внимание, юношу привели по требованию Христа и только после этого душа была освобождена от тяжелого рабства. Требование Сына Божьего продолжает звучать только теперь уже ко всем людям, — Приведите свою душу ко Мне и откройте свое сердце передо Мной. Полюбите Меня всем своим существом и только тогда Я смогу приказать тьме покинуть ваш внутренний мир. И только тогда в вашем сердце засияет чистый свет Божественной веры, надежды и любви.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #231. «І як вони до народу прийшли, то до Нього один чоловік приступив, і навколішки впав перед Ним, і сказав: Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомісяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду. Я його був привів до учнів Твоїх, та вони не могли вздоровити його. А Ісус відповів і сказав: О роде невірний й розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його! Потому Ісус погрозив йому, і демон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години!» (Матв.17:14-18). Людина прихиляє коліна. Ми не знаємо ні його імені, ні соціального стану. Коли біль за сина заповнює твою душу хіба до того, щоб думати про значущість імені чи положення? Він, ця людина, без імені, тому що включає в себе мільйони імен всіх нас, хто зневірився і нічого вже не чекає від собі подібних, хто усвідомив обмеженнысть людини тому йде до Христа, як Сина Божого. Все та ж біль змушує його падати на коліна, абсолютно не замислюючись про те, чому багато людей присвячують своє життя тому, наскільки я вагомо чи привабливо виглядаю. Він шукає надію і його висохла, як чагарник в пустелі, надія наливається соком, живлячи віру Божественною силою. Як воно батькові бачити, мало не кожний молодик, як біснується син, якого хтось вів невидимою, але владною рукою пітьми і смерті. Його то, ледве живого, діставали з води, ще дихаючого, то він кидався прямо в вогонь. Воля його, відрізана від інстинкту самозбереження, абсолютно пригнічена і покірно йшла на смерть.
Як дивно, що змучений батько не починає з крику про прохання. В його словах якась дивовижна лагідність і смиренність. «Помилуй сина» Та хіба прийшовши до лікаря з хворою дитиною ми починаємо розмову з прохання помилувати? А тут «помилуй сина мого». Значить, батько добре розумів, що іноді між хворобою і гріхом є прямий зв’язок? Значить, віддає собі звіт, що перед ним не просто вчитель, тому що у вчителя не просять про помилування, перед ним Спаситель, Син Божий?
«О, роде невірний й розбещений, доки буду з вами? Доки вас Я терпітиму вас?» Відповідь Христа породжує безліч питань, — у Спасителя напад роздратування? Він злий на людей або на бісів? Коментатори Біблії розходяться в думках. Важливо інше, — Бог вміє робити свято те, що люди не вміють. Христос гнівався на мінял у храмі, зберігаючи святість, бо Його гнів праведний, а люди коли гнываються, грішать, бо ненавидять. Слова Христа не так обурення скільки сум та журба. Скільки ж Мені терпіти невірність та фальшивість відпалого від Божої любові творіння? Якби Христос був роздратований, Він би просто залишив це місце і пішов. Але Спаситель владно вимагає привести біснуватого хлопця і забороняє темної сутності панувати в душі нещасного. «Заборонив» — це слово показує абсолютну владу Христа над тією темрявою, яку Йому ще належить прибити до хреста і добити своїм воскресінням. Зверніть увагу, юнака привели на вимогу Христа і тільки після цього душа була звільнена від важкого рабства. Вимога Сина Божого продовжує звучати тільки тепер уже до всіх людей, — Приведіть свою душу до Мене і відкрийте своє серце переді Мною. Полюбіть Мене всім своїм єством і тільки тоді Я зможу наказати темряві покинути ваше єство. І тільки тоді у вашому серці засяє чисте світло Божественної віри, надії і любові.

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #230. Преображение. Часть 4.

«Возведя же очи свои, они никого не увидели, кроме одного Иисуса. И когда сходили они с горы, Иисус запретил им, говоря: никому не сказывайте о сем видении, доколе Сын Человеческий не воскреснет из мертвых. И спросили Его ученики Его: как же книжники говорят, что Илии надлежит придти прежде? Иисус сказал им в ответ: правда, Илия должен придти прежде и устроить все; но говорю вам, что Илия уже пришел, и не узнали его, а поступили с ним, как хотели; так и Сын Человеческий пострадает от них. Тогда ученики поняли, что Он говорил им об Иоанне Крестителе» (Матф.17:8-13). » Read more..