Скачать: Video Audio

Тема: ВІЄФЛЕЄМСЬКА ЗІРКА, ЯКА ВЕДЕ ДО ХРИСТА. 07.01.20

ПРИНЦИПИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ПАСТОРА ЛИСЕНКА ВАДИМА. 2 ЧАСТИНИ.
Путь к мечте или успех на 100%. Система 6 + 12
 

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #212.

«Тогда ученики Его, приступив, сказали Ему: знаешь ли, что фарисеи, услышав слово сие, соблазнились? Он же сказал в ответ: всякое растение, которое не Отец Мой Небесный насадил, искоренится; оставьте их: они — слепые вожди слепых; а если слепой ведет слепого, то оба упадут в яму. Петр же, отвечая, сказал Ему: изъясни нам притчу сию. Иисус сказал: неужели и вы еще не разумеете? еще ли не понимаете, что все, входящее в уста, проходит в чрево и извергается вон? а исходящее из уст — из сердца исходит — сие оскверняет человека» (Матф.15:12-18). Ученики испуганы. Как же так? Христос есть любовь, Он воплощение самого уважительного и может быть даже трепетного отношения к человеку, как к венцу творения, судя по тому, что Сын Божий и жизнь свою отдал, чтобы только вернуть людей к Богу. И вот тут сказано такое, что сразу же соблазняет фарисеев. Как-то совсем нехорошо получается. Кстати, слово «соблазнять» переводится, как оскорблять, раздражать, обижать, задевать, возмущать. Неужели Христа реакция людей на правду Божью совсем не тревожит? Если люди не видят любви, святости, правды за истиной, то это проблема не истины, а проблема восприятия испорченных грехом людей. Истина прекрасна, она пленительна, истина отражение вечной красоты, потому что самой высокой пробы красота от Божественной истины. Нет ничего и никого прекраснее Бога, а Он то и есть истина. Христос так и говорил: «Я есть истина». Только люди с испорченным сердцем, ослепленные «фаст фудом истины», этим суррогатом религии в виде преданий, кажется созданными только, чтобы таким фиговым листом прикрывать собственную наготу безбожной жизни. Все, что не отражает Божественную истину, не может быть прекрасным. Оно может быть притягательным, манящим, будоражащим мысли и похоть, но лишенным чистой, небесной красоты. Поэтому, все, что не Бог насадил, что не связано с Божественной истиной искоренится, как жалкий и гадкий бурьян. Но самое страшное, когда люди, которые отворачиваются от чистой и святой истины, пытаются возомнить себя религиозными лидерами народа. Слепые ведут слепых, а слепые покорно идут за слепыми, только потому что не хотят идти к свету, не хотят идти за Христом. Парадокс, слепые выбирают себе в поводыри не зрячего, но слепого. А причина очевидна, ведь, чтобы идти за Христом, нужно брать свой крест, отвергнуться себя и только тогда следовать за Спасителем. Электорат любит слепых лидеров, поэтому всегда обманывается. А вот лидеров зрячих, тех, кто проповедует правду, истину, тех, кто призывает менять свое сердце не любит. Точнее, любит, но только после смерти. Слепые лидеры говорят то, что хотят люди слышать, а зрячие ведут людей к истине, даже если эта правда прекрасна своей суровой обличительностью. А кому сегодня нужна истина, кому сегодня нужна суровая правда о смирении своих прихотей и борьбе с похотями, правда об отвержении себя? Вы таких много знаете? И вновь Христос о сердце. По большому счету, сердце очищается светом истины, а отсутствие истины в сердце оскверняет человека. Что ж, идем за Христом, наполняем сердце истиной, устами и сердцем славим Бога, чтобы не превратиться в слепцов, идущих за слепцами.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #212. «Тоді учні Його приступили й сказали Йому: Чи Ти знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися? А Він відповів і сказав: Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть… А Петро відповів і до Нього сказав: Поясни нам цю притчу. А Він відказав: Чи ж і ви розуміння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину» (Матв.15:12-18). Учні перелякані. Як же так? Христос є любов, Він втілення найповажнішого і може бути навіть трепетного ставлення до людини, як до вінця творіння, судячи з того, що Син Божий і життя своє віддав, щоб тільки повернути людей до Бога. І ось тут сказано таке, що відразу ж спокушає фарисеїв. Якось зовсім недобре виходить. До речі, слово «спокушати» перекладається, як ображати, дратувати, ображати, зачіпати, обурювати. Невже Христа реакція людей на правду Божу зовсім не турбує? Якщо люди не бачать любові, святості, правди за істиною, то це проблема не істини, а проблема сприйняття зіпсованих гріхом людей. Істина прекрасна, вона чарівна, істина відображення вічної краси, тому що найвищої проби краса від Божественної істини. Немає нічого і нікого прекрасніше Бога, а Він то і є істина. Христос так і говорив: «Я є істина». Тільки люди з зіпсованим серцем, засліплені «фаст фудом істини», цим сурогатом релігії у вигляді передань, здається створеними тільки, щоб таким фіговим листом прикривати власну наготу безбожного життя. Все, що не відображає Божественну істину, не може бути прекрасним. Воно може бути привабливим, захопливою, хвилюючою думкою і хіттю, але позбавленим чистої, небесної краси. Тому, все, що не Бог насадив, що не пов’язане з Божественною істиною буде вирване, як жалюгідний і бридкий будяк. Але найстрашніше, коли люди, які відвертаються від чистої і святий істини, бачуть себе релігійними лідерами народу. Сліпі ведуть сліпих, а сліпі покірно йдуть за сліпими, тільки тому що не хочуть йти до світла, не хочуть йти за Христом. Парадокс, сліпі обирають собі в поводирі не зрячого, але сліпого. А причина очевидна, адже, щоб йти за Христом, потрібно брати свій хрест, зректися себе і тільки тоді йти за Спасителем. Електорат любить сліпих лідерів, тому завжди обманюється. А ось лідерів зрячих, тих, хто проповідує правду, істину, тих, хто закликає міняти своє серце народ не любить. Точніше, любить, але тільки після смерті. Сліпі лідери говорять те, що хочуть люди чути, а зрячі ведуть людей до істини, навіть якщо ця правда прекрасна своєю суворою викривальністю. А кому сьогодні потрібна істина, кому сьогодні потрібна сувора правда про смирення своїх забаганок і боротьбі з пожадивостями, правда про відкидання, приборкування себе? Ви таких багато знаєте? І знову Христос про серце. За великим рахунком, серце очищається світлом істини, а відсутність істини в серці опоганює людину. Що ж, йдемо за Христом, наповнюємо серце істиною, устами і серцем славимо Бога, щоб не перетворитися на сліпців, що йдуть за сліпими

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #211.

«лицемеры! хорошо пророчествовал о вас Исаия, говоря: приближаются ко Мне люди сии устами своими, и чтут Меня языком, сердце же их далеко отстоит от Меня; но тщетно чтут Меня, уча учениям, заповедям человеческим. И, призвав народ, сказал им: слушайте и разумейте! не то, что входит в уста, оскверняет человека, но то, что выходит из уст, оскверняет человека» (Матф.15:7-11). Святая святых, самый важный, самый тонкий, самый загадочный духовный орган – центр жизни ответственный, без преувеличения, за всю судьбу человека – сердце. Нет, не о самой большой мышце, перекачивающей кровь, идет речь, а о духовном сердце, откуда идут мысли, чувства и воля. Итак, речь идет о сердце, из которого, как говорит Библия, источники жизни и которое нужно беречь и хранить больше всего хранимого, как скрипач бережет свою скрипку, как бизнесмен бережет свои деньги и как честный человек бережет свою совесть. В обличении Христом фарисеев мы сталкиваемся с двумя парадоксами. Первый, — фарисеи то же хранят свое сердце, но хранят от Бога, а не для Бога. Оказывается, сердце можно хранить, как для Бога, так и от Бога. Второй парадокс, — фарисеи и книжники именно в религии находят убежище от Бога. Заметьте, оказывается можно убегать не только в светскую жизнь или карьеру, но иногда нужно стать религиозным служителем и в религии прятаться от Всевидящего. Убежать от Бога – уже само словосочетание абсолютно абсурдно, но некоторые пытаются эту обреченную идею воплотить в жизнь. Почему, собственно, люди убегают от Бога и тем более в религию и как это связано с сердцем? Ответ достаточно прост и понятен, — если человека не интересует Бог, но интересует только собственная слава, власть и комфорт, которые достигаются, как правило, деньгами, он может использовать и религию, лишь бы дотянуться до своих желаний. Такие люди напоминают лодочника отталкивающегося от причала. А ведь, чтобы достичь желанного берега можно оттолкнуться от чего угодно. Такие лодочники есть и в религии. Они отталкиваются от величественных храмов, доверчивой паствы и религиозных обрядов, чтобы только доплыть до берега удовольствий. Путь религиозного цинизма, который выбрали книжники, фарисеи и иже с ними, умерщвляет веру, сжигает совесть и разлагает внутренний мир человека, у которого вместо сердца пахнущая смертью пустота. Вместо сосредоточенности на Боге и сокрушенности о своих грехах они думают лишь о том, как произвести сильное впечатление на слушателей и собрать овации. Они не ищут соприкосновения сердца с Творцом, не жаждут услышать голос Божий, не переживает радость Его воскресения. Они бродят по саду земных наслаждений и игнорируя райский сад. А ведь райский сад – это работа над сердцем, это разворот мыслей от блуда к целомудрию, от лжи к Божьей правде, от ненависти к любви, от греха к святости. Что может быть сложнее и одновременно прекрасней? А далее Христос разрушает еще один миф об осквернении человека через нечистую пищу. И вот оно, революционное заявление – не пища оскверняет, отдаляет от Бога, делая грешным, но то, что исходит из уст. А из уст исходит то, чем наполнено сердце. «От избытка сердца говорят уста». Одним словом, хочешь быть с Богом, перестань убегать от Всевидящего, подключи свое сердце к Творцу, очисти сердечный центр покаянием и тогда не осквернения будешь бояться, а чистотой и святостью наслаждаться.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #211. «Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей… І Він покликав народ, і промовив до нього: Послухайте та зрозумійте! Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить» (Матв.15:7-11). Свята святих, найважливіший, найтонший, найзагадковіший духовний орган — центр життя відповідальний, без перебільшення, за всю долю людини — серце. Ні, не про найбільшу м’язу, яка перекачує кров, йдеться, а про духовне серце, звідки йдуть думки, почуття і воля. Отже, мова йде про серце, з якого, як каже Біблія, джерела життя і яке потрібно берегти більше всього, як скрипаль береже свою скрипку, як бізнесмен береже свої гроші і як чесна людина береже свою совість. У викритті Христом фарисеїв ми стикаємося з двома парадоксами. Перший, — фарисеї також зберігають своє серце, але зберігають від Бога, а не для Бога. Виявляється, серце можна зберігати, як для Бога, так і від Бога. Другий парадокс, — фарисеї і книжники саме в релігії знаходять притулок від Бога. Зауважте, виявляється можна тікати не тільки в світське життя або кар’єру, але іноді потрібно стати релігійним служителем і в релігії ховатися від Всевидючого. Втекти від Бога — вже саме словосполучення абсолютно абсурдно, але деякі намагаються цю приречену ідею втілити в життя. Чому, власне, люди тікають від Бога і тим більше в релігію і як це пов’язано з серцем? Відповідь досить проста і зрозуміла, — якщо людину не цікавить Бог, але цікавить тільки власна слава, влада і комфорт, які досягаються, як правило, грошима, він може використовувати і релігію, аби дотягнутися до своїх бажань. Такі люди нагадують човняра який відштовхує свого човна від причалу. Але ж, щоб досягти бажаного берега можна відштовхнутися від чого завгодно. Такі човнярі є і в релігії. Вони відштовхуються від величних храмів, довірливої пастви і релігійних обрядів, щоб тільки доплисти до берега задоволень. Шлях релігійного цинізму, який вибрали книжники, фарисеї і іже з ними, умертвляє віру, спалює совість і розкладає внутрішній світ людини, у якого замість серця запах смертної порожнечі. Замість зосередженості на Бозі та плачу за свої гріхи вони думають лише про те, як справити сильне враження на слухачів і зібрати овації. Вони не шукають контакту серця з Творцем, не мають спраги почути голос Божий, не переймаються радістю Його воскресіння. Вони бродять по саду земних насолод ігноруючи райський сад. Але ж райський сад — це робота над серцем, це розворот думок від блуду до цнотливості, від брехні до Божої правди, від ненависті до любові, від гріха до святості. Що може бути складніше і одночасно прекрасніше? А далі Христос руйнує ще один міф про оскверніння людини через нечисту їжу. І ось вона, революційна заява — не пожива опоганює, віддаляє від Бога, роблячи грішним, але те, що виходить з уст. А з уст виходить те, чим наповнене серце. «Від надлишку серця промовляють уста». Одним словом, хочеш бути з Богом, перестань тікати від Усевидючого, підключи своє серце до Творця, очисти серцевий центр покаянням і тоді не осквернення будеш боятися, а чистотою і святістю насолоджуватися.

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #210.

«Тогда приходят к Иисусу Иерусалимские книжники и фарисеи и говорят: зачем ученики Твои преступают предание старцев? ибо не умывают рук своих, когда едят хлеб. Он же сказал им в ответ: зачем и вы преступаете заповедь Божию ради предания вашего? Ибо Бог заповедал: почитай отца и мать; и: злословящий отца или мать смертью да умрет. А вы говорите: если кто скажет отцу или матери: дар Богу то, чем бы ты от меня пользовался, тот может и не почтить отца своего или мать свою; таким образом вы устранили заповедь Божию преданием вашим» (Матф.15:1-6). » Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #209.

«И, когда вошли они в лодку, ветер утих. Бывшие же в лодке подошли, поклонились Ему и сказали: истинно Ты Сын Божий. И, переправившись, прибыли в землю Геннисаретскую. Жители того места, узнав Его, послали во всю окрестность ту и принесли к Нему всех больных, и просили Его, чтобы только прикоснуться к краю одежды Его; и которые прикасались, исцелялись» (Матф.14:32-36). Стоило Христу войти в лодку, как тут же ветер утих. Когда Спаситель входит в небольшое рыбацкое судно, символизирующее саму жизнь, тогда все штормы, как образ жизненных невзгод и страданий, разбиваются о силу Божественного покоя. Как принять просящегося в гости, зависит исключительно от хозяина дома, так и пригласить Христа в нашу лодку зависит только от хозяина этой лодки. А Бог, как известно, всегда хочет пребывать в нас, в нашем сердце, в нашей душе, как когда-то Иегова пребывал в величественном Иерусалимском храме. Но, увы, люди, не слишком гостеприимны к тому, кто подарил им жизнь и каждое мгновение эту жизнь поддерживает. Нередко, во Христе начинают видеть Сына Божьего только когда Он идет по морю, а не тогда, когда Мессия делится небесной мудростью. Насколько это шаткое основание видно из того, что у креста с распятым никого не осталось. Глазеть на чудотворца это еще далеко не подтягивание собственной души до Божественного уровня. Что же тогда заставляет нас искренне уверовать? Чудо взятия на себя грехов всего мира Сыном Божьим и чудо воскресения. Пока что ученики воспринимают Христа лишь как раввина, умеющего творить чудеса. Пусть для начала так, но плохо, если на чудесах строится дальнейшая вера. Такой фундамент обречен. И чудеса не постоянны и в страданиях отсутствие чуда, для таких людей, лишь разрушает их неправильную веру. Одним словом, пока что ученики поклоняются Христу больше, как волшебнику, чем как воплотившемуся Богу. Будущие апостолы переправляются в землю Генисаретскую. А в той земле местное население встречает Христа, как чудотворца и несет к Нему с самых отдаленных окраин больных и немощных.
«…и принесли к Нему всех больных, и просили Его, чтобы только прикоснуться к краю одежды Его; и которые прикасались, исцелялись». Прикосновение ко Христу, это прикосновение к самому невероятному источнику энергии идущему от бесконечного и всемогущего Бога. Если невозможно смотреть и прикоснуться к солнцу, хотя это лишь раскаленная звезда, то уж тем более невозможно смотреть и прикасаться к Богу, создавшему это солнце, если бы не воплощение Бога в человека. Иисус Христос пришел на землю, чтобы к Нему можно было прикасаться и ощущать силу исцеления. Христос ожидает, что прикоснувшийся только ради физического здоровья ощутит такой прилив духовной радости, любви и чего-то удивительного возвышенного, что останется у ног Спасителя уже не ради здоровья тела, а ради самого Христа, чтобы ощутить бесконечную Божью любовь и уже никогда не расставаться с этой высшей, чистой, святой любовью. Это любов, по большому счету, все, что нужно вечной душе.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #209. «Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: Ти справді Син Божий! Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, уздоровлений був» (Матв.14:32-36). Варто було Христу увійти в човен, як вітер вщух. Коли Спаситель входить в невелике рибальське судно, яке символізує саме життя, тоді всі шторми, як образ життєвих негараздів і страждань, розбиваються об силу Божественного спокою. Як прийняти того, хто проситься в гості, залежить виключно від господаря будинку, так і запросити Христа в наш човен залежить тільки від господаря цього човна. А Бог, як відомо, завжди хоче перебувати в нас, в нашому серці, в нашій душі, як колись Ієгова перебував у величному Єрусалимському храмі. Але, на жаль, люди, не надто гостинні до того, хто подарував їм життя і кожну мить це життя підтримує. Нерідко, у Христі починають бачити Сина Божого тільки коли Він йде по морю, а не тоді, коли Месія ділиться небесною мудрістю. Наскільки це хитка підстава видно з того, що біля хреста з розп’ятим нікого не залишилося. Витріщатися на чудотворця це ще далеко не підтягування власної душі до Божественного рівня. Що ж тоді змушує нас щиро увірувати? Чудо взяття на себе гріхів усього світу Сином Божим і диво воскресіння. Поки що учні сприймають Христа лише як рабина, який вміє творити чудеса. Нехай для початку так, але погано, якщо на чудесах будується подальша віра. Такий фундамент приречений. І чудеса не постійні і в стражданнях відсутність чуда, для таких людей, лише руйнує їх неправильну віру. Одним словом, поки що учні поклоняються Христу більше, як чарівникові, ніж як Богові, що втілився. Майбутні апостоли переправляються в землю Генісаретську. А в тій землі місцеве населення зустрічає Христа, як чудотворця і несе до Нього з найвіддаленіших околиць хворих і немічних.
«… і принесли до Нього всіх хворих, і просили Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його і які торкалися, зцілювалися ». Дотик до Христа, це дотик до самого неймовірного джерела енергії, який йде від нескінченного і всемогутнього Бога. Якщо неможливо дивитися і доторкнутися до сонця, хоча це лише розпечена зірка, то вже тим більше неможливо дивитися і торкатися до Бога, який створив це сонце, якби не втілення Бога в людину. Ісус Христос прийшов на землю, щоб до Нього можна було торкатися і відчувати силу зцілення. Христос чекає, що той, хто доторкнеться тільки заради фізичного здоров’я відчує такий приплив духовної радості, любові і чогось дивного піднесеного, що залишиться біля ніг Спасителя вже не заради здоров’я тіла, а заради самого Христа, щоб відчути нескінченну Божу любов і вже ніколи не розлучатися з цією вищою, чистою, святою любов’ю. Бо ця любов – це все, по великому рахунку, що потрібно вічній душі

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #208.

«И ученики, увидев Его идущего по морю, встревожились и говорили: это призрак; и от страха вскричали. Но Иисус тотчас заговорил с ними и сказал: ободритесь; это Я, не бойтесь. Петр сказал Ему в ответ: Господи! если это Ты, повели мне прийти к Тебе по воде. Он же сказал: иди. И, выйдя из лодки, Петр пошел по воде, чтобы подойти к Иисусу, но, видя сильный ветер, испугался и, начав утопать, закричал: Господи! спаси меня. Иисус тотчас простер руку, поддержал его и говорит ему: маловерный! зачем ты усомнился?» (Матф.14:26-31). » Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #207.

«И тотчас понудил Иисус учеников Своих войти в лодку и отправиться прежде Его на другую сторону, пока Он отпустит народ. И, отпустив народ, Он взошел на гору помолиться наедине; и вечером оставался там один. А лодка была уже на средине моря, и ее било волнами, потому что ветер был противный. В четвертую же стражу ночи пошел к ним Иисус, идя по морю» (Матф.14:22-25). Один эпизод закончился удивительным чудом, когда 5.000 уставших людей Христос накормил пятью хлебами и двумя рыбками. Перед тем, как наступит новый, не менее удивительный эпизод, Мессия собирается уединиться в молитве. » Read more..