Скачать: Video Audio

Тема: СИЛА В ПОКОРІ, АБО НАВІЩО ХРИСТИЯНИНУ ПЛАКАТИ? ПОСЛАННЯ ЯКОВА ЧАСТИНА 11. 4 РОЗДІЛ 7 – 10 ВІРШІ. 14.10.18

500 ДНЕЙ МОЛИТВЫ. ИТОГИ. 19.07.2015
ГАРМОНИЯ СЕМЕЙНЫХ ОТНОШЕНИЙ (семинар)
 

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #217.

«И приступили фарисеи и саддукеи и, искушая Его, просили показать им знамение с неба. Он же сказал им в ответ: вечером вы говорите: будет ведро, потому что небо красно; и поутру: сегодня ненастье, потому что небо багрово. Лицемеры! различать лице неба вы умеете, а знамений времен не можете. Род лукавый и прелюбодейный знамения ищет, и знамение не дастся ему, кроме знамения Ионы пророка. И, оставив их, отошел» (Матф.16:1-4). Сколько раз приходилось слышать реплики о лицемерном христианстве, о крестовых походах, о попах гомосексуалистах и священниках педофилах. Этих, вечно критикующих христианство людей, абсолютно не волнует поиск истины. Им совершенно не интересно понять, кто такой Христос. Они то и критику, набившую оскомину своей банальностью, произносят только бы оправдать нежелание что-то менять в своей, погрязшей в грехах, жизни. И вот эти люди просят показать знамение с неба. Можно подумать, что это знамение пошатнуло бы их лицемерие или открыло бы им красоту и величье Божественной истины. Ничего подобного. После воскресения Христа, свидетелями которого были сотни людей, сильно ли фарисеи каялись, много ли саддукеев стали учениками Богочеловека? Христос не хочет играть в эти постыдные, лицемерные и мерзкие игры, в стиле, — покажи нам чудо и тогда мы тебя признаем. Он знал, что не признают. Он видел их сердца, поэтому дает простые образы, чтобы постыдить этих религиозных деятелей с прожженной совестью. Если вы умеете определять погоду на завтра, то неужели вам мало знамений, чтобы увидеть во Мне, продолжает Иисус, того самого долгожданного Мессию, который в осуществление пророчеств исцеляет прокаженных, воскрешает мертвых, кормит тысячи людей семью хлебами и несколькими рыбками? Мы же понимаем, что истории о чудесах Спасителя наполнили весь тот край? Конечно же, все знали, но искали только возможности очернить Христа и обелить себя. И тут Спаситель достаточно прямо, называя всё своими именами, дает оценку этим скользким людям: «род лукавый и прелюбодейный» и вспоминает знамение Ионы пророка. Странно, почему именно об этом пророке вспомнил Христос, чтобы осадить зарвавшуюся религиозную «элиту»? Пророк Иона, живший на рубеже VIII—IX веков до н. э. известен тем, что сначала бежал от Божьей задания, как убегали фарисеи. Затем проповедовал в дико языческой стране Ниневии. Грубые, агрессивные, безнадежно кровожадные грешники, услышавши проповедь пророка, объявили пост, как знак великого смирения перед Творцом и слезно покаялись. Бог отменил наказание. А тут Воплотившийся Сын Божий Сам приходит к избранному народу, который знает заповеди, читает Священное Писание. И что же? Вместо покаяния, Христа отвергают и убивают. Иона пробыл во черве кита три дня и удивительным образом вышел из этого черева, словно предсказывая еще более удивительный выход из смерти воскресшего Господа. Если вы не поняли сути проповеди Ионы, если до вас не дошло, что даже негодные язычники способны на искреннее покаяние, если вы не поняли, что воскресение Христа несоизмеримо больше выхода Ионы из черва кита, то вы не поняли ничего и никакое самое удивительное знамение не изменит ваши очерствевшие и пустые сердца. Точнее, вы не хотите понять, вы закрываете уши от истины и отворачиваете свои лица от Божьей правды выбирая лишь тьму. Это ваш выбор. Жаль. Что остается делать Спасителю? Отрывок заканчивается жутковатыми словами «и оставив их, отошел».

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #217. «І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробовуючи, просили Його показати ознаку їм із неба. А Він відповів і промовив до них: Ви звечора кажете: Буде погода, червоніє бо небо. А ранком: Сьогодні негода, червоніє бо небо похмуре. Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете! Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. І, їх полишивши, Він відійшов» (Матв.16:1-4). Скільки разів доводилося чути репліки про лицемірне християнство, про хрестові походи, про попів гомосексуалістів і священиків педофілів. Цих, вічно критикуючих християнство людей, абсолютно не хвилює пошук істини. Їм абсолютно не цікаво зрозуміти, хто такий Христос. Вони то і критику, що набила оскому своєю банальністю, вимовляють тільки б виправдати небажання щось змінювати у своєму житті, яке остаточно загрузло в гріхах. І ось ці люди просять показати знамено з неба. Можна подумати, що це знамено похитнуло б їх лицемірство або відкрило б їм красу і велич Божої істини. Нічого подібного. Після воскресіння Христа, свідками якого були сотні людей, чи сильно фарисеї каялися, чи багато садукеїв стали учнями Боголюдини? Христос не хоче грати в ці ганебні, лицемірні і мерзенні ігри, в стилі, — покажи нам чудо і тоді ми тебе визнаємо. Він знав, що не визнають. Він бачив їх серця, тому дає прості образи, щоб засоромити цих релігійних діячів з пропаленим сумлінням. Якщо ви вмієте визначати погоду на завтра, то невже вам мало знамень, щоб побачити в Мені, продовжує Ісус, того самого довгоочікуваного Месію, який в здійснення пророцтв зцілює прокажених, воскрешає мертвих, годує тисячі людей сім’ю хлібами і кількома рибинками? Ми ж розуміємо, що історії про чудеса Спасителя наповнили весь той край? Звичайно ж, всі знали, але шукали тільки можливості очорнити Христа та обілити себе. І тут Спаситель досить прямо, називаючи все своїми іменами, дає оцінку цим слизьким людям: «Рід лукавий і перелюбний» і згадує знамено Іони пророка. Дивно, чому саме про цього пророка згадав Христос, щоб осадити знахабнілу релігійну «еліту»? Пророк Іона, що жив на рубежі VIII-IX століть до н. е. відомий тим, що спочатку втік від Божого завдання, як тікали фарисеї. Потім проповідував в дико поганській країні Ніневії. Грубі, агресивні, безнадійно кровожерливі грішники, почувши проповідь пророка, оголосили піст, як знак великого смирення перед Творцем і слізно покаялися. Бог скасував покарання. А тут втілений Син Божий, Сам приходить до обраного народу, який знає заповіді, читає Святе Письмо. І що ж? Замість каяття, Христа відкидають і вбивають. Іона пробув у черві кита три дні і дивним чином вийшов з цього черева, немов пророкуючи ще більш дивний вихід з смерті воскреслого Господа. Якщо ви не зрозуміли суті проповіді Іони, якщо до вас не дійшло, що навіть негідні погани здатні на щире каяття, якщо ви не зрозуміли, що воскресіння Христа незрівнянно більше виходу Іони з чирва кита, то ви не зрозуміли нічого і ніяке найдивніше диво не змінить ваші зачерствілі і порожні серця. Точніше, ви не хочете зрозуміти, ви закриваєте вуха від істини і відвертає свої обличчя від Божої правди обираючи лише темряву. Це ваш вибір. Шкода. Що залишається робити Спасителю? Уривок закінчується моторошними словами: «І, їх полишивши, Він відійшов».

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #216.

«Говорит им Иисус: сколько у вас хлебов? Они же сказали: семь, и немного рыбок. Тогда велел народу возлечь на землю. И, взяв семь хлебов и рыбы, воздал благодарение, преломил и дал ученикам Своим, а ученики народу. И ели все и насытились; и набрали оставшихся кусков семь корзин полных, а евших было четыре тысячи человек, кроме женщин и детей. И, отпустив народ, Он вошел в лодку и прибыл в пределы Магдалинские» (Матф.15:34-39). Вопрос Христа: «Сколько у вас хлебов?» нужен не самому Спасителю, который и так, будучи Богом, знает все. Этот вопрос адресован людям для осознания изначально малого количества того, что они имеют – на тысячи людей семь хлебов и несколько рыбок. И вообще, имеют ли люди что-то, чего бы им было достаточно? Едва ли. Мудрости достаточно? Посмотрите, как несправедлив мир или вспомните, как ниспровергают научные гипотезы одна другую. Или может быть любви достаточно? Посмотрите на статистику разводов или на детей, души которых покалечены этими разводами и родительской грубостью смешанной с эгоизмом. Мы все нуждаемся в том, чтобы Бог брал наше малое и увеличивал его для Свой славы для того, чтобы вышло что-то самое важное и самое выдающееся, которое заложено во всех нас. Вспомните трусливых, неуверенных Апостолов до сошествия Духа Святого и восхититесь, как Бог их маленькие таланты увеличил до максимума так, что они стали подлинными героями веры и изменили мир. Христос берет хлебы и несколько рыбок и благодарит Отца. За что благодарит? Причина одна и она сверх важна. Сын Божий точно понимает, что все происходящее, все, что посылает Отец Небесный, всегда содействует благу. Представьте бизнесмена, потерявшего фирму. Он в полном отчаянии. И тут ему какой-то прозорливец, который никогда не ошибается, говорит, что через два года он заработает миллионы долларов, потому что откроет новый бизнес. Будет ли бизнесмен печалится? Музыкант потерял дорогую скрипку, но его престарелый учитель, так сжалился над своим гениальным учеником, что просто подарил ему свою бесценную скрипку Страдивари. Парадокс, но потерявший скрипку прыгает от счастья. Так, может быть, мы не можем благодарить от того, что забываем, что нам все содействует на благо и ведет к совершенству и спасению?
Далее Христос преломляет хлеб, словно подчеркивая, что именно Он умножает то малое, что мы имеем, превращая его в великое. Я скромный музыкант, теперь могу славить великого Бога и меня слушают тысячи людей, потому что Бог преломил мой талант для тысяч. Мы говорим не просто о талантах, которые и безбожники имеют, но о тех талантах, которые преломляет Спаситель для Славы Творца. Заметьте, Сам не раздает, а просит учеников. Теперь, Его руки это руки христиан, ради Христа продолжающие творить добро. Он преломляет и передает нам, а мы из Его рук берем, чтобы отдать в руки других людей. Это и есть эстафета любви.
Все насытились, еще и осталось семь полных корзин. Бог не только насыщает, но и дает избыток и вовсе не для того, чтобы христиане жили в роскоши на зависть язычникам. Все эти новомодные теории о материальном преуспевании вызывающе вульгарны, когда речь идет о христианах из крайне бедных стран. Нет, богатство верующего не в количестве денег. Христос благодарит христиан из города Смирна, в книге Откровение и говорит, что они, при всей своей бедности, богаты любовью к Богу и великим благословениями. История заканчивается семью полными коробами оставшейся еды, как напоминание о том, что Бог дает с избытком. А теперь слово к тем, кто плачет, обижается на Бога, возмущается «несправедливостью» Всевышнего. Так и хочется задать четыре вопроса: Может быть вы не получаете, потому что не хотите, в смирении, взять из Его рук и даже не просите? Может не получаете, потому что не хотите делиться с другими? Может быть не получаете, потому что не хотите отдать свое малое, чтобы Бог преломил и сделал великое ради других людей? Может быть не получаете, потому что если бы получили, даже с избытком, все равно бы ни с кем не делились?

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #216. «А Ісус запитав їх: Скільки маєте хліба? Вони ж відказали: Семеро, та трохи рибок. І Він ізвелів на землі посідати народові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав учням Своїм, а учні народові. І всі їли й наситилися, а з позосталих кусків назбирали сім кошиків повних… Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши народ, усів Він до човна, і прибув до землі Магдалинської» (Матв.15:34-39). Лунає питання Христа: «Скільки у вас хлібів?» Відповідь потрібна не самому Спасителю, який і так, будучи Богом, знає все. Це питання адресовано людям для усвідомлення малої кількісті того, що вони мають — на тисячі людей сім хлібів і кілька рибок. І взагалі, чи мають люди щось, чого б їм не бракувало? Навряд чи. Мудрості досить? Подивіться, як несправедливий світ або згадайте, як извергають наукові гіпотези одна іншу. Або може бути любові досить? Подивіться на статистику розлучень або на дітей, душі яких покалічені цими розлученнями і батьківською грубістю змішаною з егоїзмом. Ми всі потребуємо того, щоб Бог брав наше мале і збільшував його для Своїй слави для того, щоби вийшло щось найважливіше і найвидатніший, яке закладено у всіх нас. Згадайте боягузливих, невпевнених Апостолів до зішестя Духа Святого і захопіться, як Бог їх маленькі таланти збільшив до максимуму так, що вони стали справжніми героями віри і змінили світ. Христос бере хліби і кілька рибок і дякує Батька. За що дякує? Причина одна і вона над важлива. Син Божий точно розуміє, що все, що відбувається, все, що посилає Отець Небесний, завжди сприяє благу. Уявіть бізнесмена, який втратив фірму. Він в повному розпачі. І тут йому якийсь провидець, який ніколи не помиляється, каже, що через два роки він заробить мільйони доларів, тому що відкриє новий бізнес. Чи буде бізнесмен сумувати? Музикант втратив дорогу скрипку, але його старий учитель, так зглянувся на свого геніального учня, що просто подарував йому свою безцінну скрипку Страдиварі. Парадокс, але той, хто втратив скрипку стрибає від щастя. Так, може бути, ми не можемо дякувати від того, що забуваємо, що нам усе допомагає на благо і веде до досконалості і порятунку?
Далі Христос переломлює хліб, немов підкреслюючи, що саме Він примножує те мале, що ми маємо, перетворюючи це мале на велике. Я скромний музикант, тепер можу славити великого Бога і мене слухають тисячі людей, тому що Бог розламав мій талант для тисяч слухачів. Ми говоримо не просто про таланти, які і без Бога мають, але про ті таланти, які переломлює Спаситель для Слави Творця. Зауважте, Сам не роздає, а просить учнів. Тепер, Його руки це руки християн, заради Христа продовжують творити добро. Він розламує і передає нам, а ми з Його рук беремо, щоб віддати в руки інших людей. Це і є естафета любові яка збільшується через Христа.
Всі наситилися, ще й залишилося сім повних кошиків. Бог не тільки насичує, але і дає надлишок і зовсім не для того, щоб християни жили в розкоші на заздрість язичникам. Всі ці новомодні теорії про матеріальне досягнення успіху зухвало вульгарні, коли мова йде про християн з вкрай бідних країн. Ні, багатство віруючого не в кількості грошей. Христос дякує християн з міста Смірна, в книзі Обявлення і каже, що вони, при всій своїй бідності, багаті любов’ю до Бога і великим благословенням. Історія закінчується сім’ю повними коробами с залишками їжі, як нагадування про те, що Бог дає з надлишком. А тепер слово до тих, хто плаче, ображається на Бога, обурюється «несправедливістю» Всевишнього. Так і хочеться поставити чотири питання: Чи може бути ви не одержуєте, бо не хочете, в смиренні, взяти з Його рук і навіть не просите? Може не одержуєте, бо не хочете ділитися з іншими? Може бути не одержуєте, бо не хочете віддати своє мале, щоб Бог переломив і зробив велике заради інших людей? Може бути не одержуєте, бо якби отримали, навіть з надлишком, все одно б ні з ким не ділилися?

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #215.

«Перейдя оттуда, пришел Иисус к морю Галилейскому и, взойдя на гору, сел там. И приступило к Нему множество народа, имея с собою хромых, слепых, немых, увечных и иных многих, и повергли их к ногам Иисусовым; и Он исцелил их; так что народ дивился, видя немых говорящими, увечных здоровыми, хромых ходящими и слепых видящими; и прославлял Бога Израилева. Иисус же, призвав учеников Своих, сказал им: жаль Мне народа, что уже три дня находятся при Мне, и нечего им есть; отпустить же их неевшими не хочу, чтобы не ослабели в дороге. И говорят Ему ученики Его: откуда нам взять в пустыне столько хлебов, чтобы накормить столько народа?» (Матф.15:29-33). Христос продолжает обходить маленький кусочек земного шара, который-то и из космоса и не увидишь, однако Тот, Кто сотворил космос прекрасно знал, что сила не в географических масштабах, а в духовности скрываемой за каждым произнесенным словом Богочеловека. Народ покорно следует за Христом продолжая ожидать момента своего чуда. Исцеляет Мессия и слепых и хромых, увечных и немых, только бы чудо стало открытой дверью для сердца, чтобы услышать несоизмеримо более важные слова дающие жизнь. Только бы людям, через чудо, открылась святость, красота и сила Сына Божьего. Только бы уверовали во Христа распятого и воскресшего и начали возвращаться к образу и подобию Божьему. Конечно же, Господь исцеляет с надеждой, что исцеление духовной слепоты гораздо важнее слепоты физической, впрочем, как и глухоты, равно, как и хромоты. Исцеленные хромые должны напоминать и нам, современным людям, что грех мешает ступать твердой поступью святости и непоколебимой веры. Исцеления исцелениями, а людям хочется кушать. Нас ожидают еще несколько интересных открытий. Христу вовсе не безразличны обычные потребности человека, такие, как голод. Когда дети Африки умирают от недоедания, Бог рядом, но Он, как это ни парадоксально звучит, не может переустроить экономику земли. Творец дал людям свободу и право господствовать над землю, ожидая, что люди будут господствовать с Божьей мудростью, руководствуясь Его заповедями. Люди же свой эгоизм противопоставили Божьей справедливости и в результате: «По данным ООН, 18 тысяч детей на земном шаре каждый день умирают от голода и недоедания». Но, как только люди приходят ко Христу, Он способен совершать чудеса. Нет, не осыпать людей сладостями и дорогими винами, конфетами и тортами, но дать самое необходимое. «Не хочу отпустить их неевшими». Бог не хочет, чтобы люди голодали, потому и молимся к Нему, чтобы хлебом насущным благословил на сей день. «Откуда нам взять столько хлеба?» — спрашивают ученики, совершенно забывая, что рядом с ними Сын Божий, Который только что исцелял, Который воду в вино превратил, Который мертвых воскрешал. Чудеса не происходят на пустом месте, просто так, ради чуда. Чудеса происходят, когда Бог хочет помочь людям. И вообще, не спрашивайте у Бога: «откуда взять?» Спрашивайте: «Есть ли на это Твоя воля?» И если есть, тогда самым поразительным чудом эта воля будет исполнена. Ведь была воля на воскрешение дочери Иаира и она воскресла. Была воля на исцеление дочери хананеянки и она была исцелена. Была воля на превращение воды в вино, и появилось вино. А главное, есть воля на то, чтобы люди поняли, для Бога нет ничего невозможного, только вначале вера и святость, а затем уже чудеса, а не наоборот!

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #215. «І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галілейського моря, і, зійшовши на гору, сів там. І приступило до Нього багато народу, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоровлював їх. А народ не виходив із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стають здорові, криві ходять, і бачать сліпі, і славив він Бога Ізраїлевого! А Ісус Своїх учнів покликав і сказав: Жаль Мені цих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, але їсти не мають чого; відпустити їх без їжі не хочу, щоб вони не ослабли в дорозі. А учні Йому відказали: Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки народу?» (Матв.15:29-33). Христос продовжує обходити маленький шматочок земної кулі, який-то з космосу і не побачиш, проте Той, Хто створив космос прекрасно знав, що сила не в географічних масштабах, а в духовності прихованої за кожним вимовленим словом Боголюдини. Народ покірно слідуючи за Христом продовжуює очікувати моменту свого чуда. Зцілює Месія і сліпих і кульгавих, калік і німих, тільки б диво стало відкритими дверима для серця, щоб почути незрівнянно більш важливе слова, які дають життя. Тільки б людям, через чудо, відкрилася святість, краса і сила Сина Божого. Тільки б увірували в Христа розп’ятого і воскреслого і почали повертатися до образа і подоби Божої. Звичайно ж, Господь зцілює з надією, що зцілення духовної сліпоти набагато важливіше сліпоти фізичної, втім, як і глухоти, так само, як і кульгавості. Зцілені кульгаві повинні нагадувати і нам, сучасним людям, що гріх заважає ступати твердою ходою святості і непохитної віри. Зцілення зціленнями, а людям хочеться їсти. Нас очікують ще кілька цікавих відкриттів. Христу зовсім не байдужі звичайні потреби людини, такі, як голод. Коли діти Африки вмирають від голоду, Бог поруч, але Він, як це не парадоксально звучить, не може перевлаштувати економіку землі. Творець дав людям свободу і право панувати над землю, чекаючи, що люди будуть панувати з Божою мудрістю, керуючись Божими заповідями. Люди ж свій егоїзм протиставили Божої справедливості і в результаті: «За даними ООН, 18 тисяч дітей на земній кулі щодня вмирають від голоду і недоїдання». Але, як тільки люди приходять до Христа, Він здатний творити дива. Ні, не обсипати людей солодощами і дорогими винами, цукерками і тортами, але дає найнеобхідніше. «Не хочу відпустити їх голодними». Бог не хоче, щоб люди голодували, тому і молимося до Нього, щоб хлібом насущним благословив на цей день. «Звідки нам взяти стільки хліба?» — запитують учні, абсолютно забуваючи, що поряд з ними Син Божий, Який тільки що зціляв, Який воду в вино перетворив, Який мертвих воскрешав. Чудеса не відбуваються на порожньому місці, просто так, заради чуда. Чудеса відбуваються, коли Бог хоче допомогти людям. І взагалі, не питайте у Бога: «звідки взяти?» Запитуйте: «Чи є на це Твоя воля?» І якщо є, тоді самим разючим чудом ця воля буде виконана. Адже була воля на воскресіння дочки Яіра і вона воскресла. Була воля на зцілення доньки хананеянки і вона одужала. Була воля на перетворення води на вино і з’явилося вино. А головне, є воля на те, щоб люди зрозуміли, що для Бога немає нічого неможливого тільки на початку віра та святість, а не навпаки!

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 3 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #214.

«И вот, женщина Хананеянка, выйдя из тех мест, кричала Ему: помилуй меня, Господи, сын Давидов, дочь моя жестоко беснуется. Но Он не отвечал ей ни слова. И ученики Его, приступив, просили Его: отпусти ее, потому что кричит за нами. Он же сказал в ответ: Я послан только к погибшим овцам дома Израилева. А она, подойдя, кланялась Ему и говорила: Господи! помоги мне. Он же сказал в ответ: нехорошо взять хлеб у детей и бросить псам. Она сказала: так, Господи! но и псы едят крохи, которые падают со стола господ их. Тогда Иисус сказал ей в ответ: о, женщина! велика вера твоя; да будет тебе по желанию твоему. И исцелилась дочь ее в тот час» (Матф.15:22-28). Христос настолько сконцентрирован на цели, что не обращает внимание на какую-то женщину да еще и хананеянку, с бесноватой дочерью. Хананеяне – это названием всех языческих народов, которые жили в Ханаане до покорения его евреями, которые были осуждены Богом на истребление за переполнившие чашу терпения грехи. Кажется, что её крик о помощи абсолютно проигнорирован Спасителем. А вы могли бы себе представить безразличного Бога? Если так, тогда этот Бог лишен любви, потому что любовь высокой пробы это максимальное участие и сопереживание. А Бог, напоминаю, есть любовь, причем совершенная. Христос только внешне никак не реагирует на возглас безутешной матери заставляя своим внешним безразличием даже учеников удивляться, и просить за эту женщину. Безусловно, в первую очередь, Христос пришел для спасения еврейского народа, но суть Нового Завета в его универсальности и планетарности. Христианство, в отличи от иудаизма, не ограничивается национальностью. Оно универсально, как универсален Бог и Его истина. Секрет в том, что Творец создает препятствия, чтобы вера человека крепла, была испытана, чтобы человек сам себя понял и понял над чем ему нужно духовно работать. Это все равно, что спортсмен сразу же получит чемпионство, сразу же, без усилий, без упорных тренировок. Но ведь спорт это преодоление себя, своей лени, это раскрытие колоссального физического потенциала. Несоизмеримо более сложная духовная сфера работает по таким же принципам. Не кто иной, как Бог создает сложности, чтобы мы их преодолевали. Вот почему все эти банальности, изрекаемые иногда христианами: «Я ничего, только Бог», остаются лишь пустыми фразами. Бог и я. Мое преодоление опирается на безграничную Божественную силу благодати и Духа Святого. Женщине терять нечего, потому что боль ее дочери ее боль, потому что она любит, беззаветной, материнской любовью. Она будет идти до конца, даже когда ее отталкивают. Первый заход – простая просьба: «Господи помоги!». Прямой отказ, и даже игнорирование. Христос не отвечает. Говоря откровенно, христиане нередко переживают именно такой же ответ от Бога, — никакой реакции. Заметьте, женщина без амбиций, без обид, продолжает просить. Второй заход, — просьба о дочери. Христос отрезает даже надежду о Своей помощи не принадлежавшим к еврейскому народу. Казалось бы, все. Звучит прямое унижение, — «нехорошо бросать хлеб псам». Иудеи сравнивали представителей других народов с нечистыми собаками. Христос деликатно использует слово обозначающее маленькую собачку, отчего суть никоим образом не меняется. Дважды униженная, делает третий заход. Она согласна на любое унижение. Втопчите меня в грязь, обзывайте меня собакой, подчеркивайте мою нечистоту, с точки зрения еврейских традиций, но любовь моя столь велика и столь напориста, что будет проходить все эти унижения лишь бы только помочь дочери. Может быть, если бы женщина просила за себя, остановилась бы на первом или второй отказе. Но просит за дочь и продолжает отчаянно верить. Даже псы едят крохи со стола своих господ, — вот ее аргумент. Потрясенный решительностью веры, настойчивостью настоящей любви, смирением ради блага родного человека, Христос дает этой женщине все, что она хочет, — здоровье дочери. Если вы действительно считаете, что женщина сломала равнодушие к чужой беде Спасителя своей верой, вы так и не поняли суть Христа, который есть любовь. Он и так будет помогать, но вначале препятствия, чтобы сделать нас мудрее, сильнее, чтобы помочь разочароваться в себе и обратить надежду на Христа. Молящийся, преодолевает препятствия, тем самым показывая насколько ему нужно просимое. Сражаться до конца – это не только девиз мужественно солдата, но и воина веры. Идти до конца, не взирая на все препятствия, умоляя Бога, полагаясь на Его милость, справедливость и небезразличную любовь.
НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 3 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #214. «І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить! А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами! А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого… А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам… Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала.» (Матв.15:22-28). Христос настільки сконцентрований на цілі, що не звертає увагу на якусь жінку та ще й хананеянку з біснуватою дочкою. Хананеяні — це назва всіх поганських народів, які жили в Ханаані до підкорення його євреями, які були засуджені Богом на винищення за гріхи, які переповнили чашу терпіння. Здається, що її крик про допомогу абсолютно проігнорований Спасителем. А ви могли б собі уявити байдужого Бога? Якщо так, тоді цей Бог позбавлений любові, бо любов високої проби це максимальна участь і співпереживання. А Бог, нагадую, є любов, до того ж досконала. Христос тільки зовні ніяк не реагує на вигук невтішної матері змушуючи своєю зовнішньою байдужістю навіть учнів дивуватися, і просити за цю жінку. Безумовно, в першу чергу, Син Божий прийшов для порятунку єврейського народу, але сутність Нового Завіту в його універсальності і планетарності. Християнство, на відміну від іудаїзму, не обмежується національністю. Воно універсально, як універсальний Бог і Його істина. Секрет у тому, що Творець створює перешкоди, щоб віра людини міцніла, була випробувана, щоб людина сама себе зрозуміла і зрозуміла над чим потрібно духовно працювати. Це все одно, що спортсмен відразу ж отримає чемпіонство, відразу ж, без зусиль, без наполегливих тренувань. Але ж спорт це подолання себе, подолання своєї ліні, це розкриття колосального фізичного потенціалу. Незрівнянно більш складна сфера духу працює за такими ж принципами. Не хто інший, як Бог створює складності, щоб ми їх долали. Ось чому всі ці банальності, які прорікають іноді християни: «Я нічого, тільки Бог», залишаються лише порожніми фразами. Бог і я. Моє подолання, спирається на безмежну Божественну силу благодаті і Духа Святого. Жінці втрачати нічого, тому що біль її дочки її біль, тому що вона любить самовідданою, материнською любов’ю. Вона буде йти до кінця, навіть коли її відштовхують. Перша спроба — просте прохання: «Господи допоможи!». Пряма відмова, і навіть ігнорування. Христос не відповідає. Говорячи відверто, християни нерідко переживають саме таку саму відповідь від Бога, — ніякої реакції. Зауважте, жінка без амбіцій, без образ, продовжує просити. Другий захід, — прохання про дочку. Христос відрізає навіть надію про Свою допомогу тим, хто не належить до єврейського народу. Здавалося б, все. Звучить пряме приниження, — «недобре кидати хліб псам». Іудеї порівнювали представників інших народів з нечистими собаками. Христос делікатно використовує слово. яке позначає маленьку собачку, а втім суть жодним чином не змінюється. Двічі принижена, робить третій захід. Вона згодна на будь-яке приниження. Втопчіть мене в бруд, ображайте мене собакою, підкреслюйте мою нечистоту, з точки зору єврейських традицій, але любов моя настільки велика і настільки наполеглива, що буде проходити всі ці приниження аби тільки допомогти дочці. Може бути, якщо б жінка просила за себе, зупинилася б на першій або другій відмові. Але просить за дочку і продовжує відчайдушно вірити. Навіть пси їдять крихти зі столу своїх панів, — ось її аргумент. Вражений рішучістю віри, наполегливістю справжнього кохання, смиренням заради блага рідного людини, Христос дає цій жінці все, що вона хоче, — здоров’я дочці. Якщо ви дійсно вважаєте, що жінка зламала байдужість до чужої біди Спасителя своєю вірою, ви так і не зрозуміли суть Христа, який є любов. Він і так буде допомагати, але спочатку перешкоди, щоб зробити нас мудрішими, сильнішими, щоб допомогти розчаруватися в собі і звернути надію на Христа. Той хто молиться, долає перешкоди, тим самим показуючи наскільки йому потрібно те, що він просить. Битися до кінця — це не тільки девіз мужньо солдата, а й воїна віри. Йти до кінця, не дивлячись на всі перешкоди, благаючи Бога, покладаючись на Його милість, справедливість і небайдужу любов.

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #213.

«ибо из сердца исходят злые помыслы, убийства, прелюбодеяния, любодеяния, кражи, лжесвидетельства, хуления — это оскверняет человека; а есть неумытыми руками — не оскверняет человека. И, выйдя оттуда, Иисус удалился в страны Тирские и Сидонские» (Матф.15:19-21). Бога нужно бояться, это понятно, хотя не для всех. А вот нужно ли бояться самого себя? Странный вопрос, скажет читатель. Я же не сумасшедший. Я бы не был так категоричен и не спешил бы с ответом. Бояться можно либо непредсказуемости, либо откровенного зла. Христос объясняет, что в сердце человека поселилась и постоянно проживает опасность и непредсказуемости и зла одновременно. Так и представляешь себе, как в углу сердца притаились злые мысли, словно загнанные звери, ждущие подходящего момента, чтобы напасть на своего хозяина. Тут же и убийства, как высшая форма гнева и супружеские измены, движимые хаосом сексуальных желаний и воровство, и ложь и прочие опасные звери и все это живет в сердце. Сердце человека стало гнездом грехов с того самого момента, как древние прародители ослушались Бога, сделав вывод, что они и сами способны разобраться где добро, а где зло. Чем все закончилось хорошо известно, — войны, экологическая катастрофа, сексуальные извращения, растущее количество преступлений и уже вся земля в опасности от возомнивших себя богами людей.
Как бы мы себя вели, если бы нас бросили в клетку с хищниками? Помогите! Спасите! Я сейчас погибну! А разве вся эта нечисть, живущая в сердце, не пытается нас уничтожить? И тут в эту клетку заходит воплотившийся Бог, Спаситель, Христос, Кто пришел в теле и обуздал все эти темные смертельные мысли. Он властно готов повелевать и нашими жалкими, злыми мыслями, самыми низменными движениями души, да только человек этого обуздания диких и хищных мыслей должен захотеть. И ведь, кажется, что забирают свободу. Так я мог творить свободно любое зло, а так, разве это свобода быть христианином? Святость да святость. Того не делай этого не думай. Но мудрый человек понимает, что если ему дана свобода между клеткой с хищниками и выбором в эту клетку не заходить, он выберет только один вариант и будет в этом одном жить, — держась подальше от клетки. Если уже и вошел, то тихо, схватиться за Христа, и каждый день выползать из этой клетки, не позволяя рычащим, шипящим, кусающимся хищникам, в нашем сердце жалить нас и окружающих. Ну а если человек так ничего и не понял, то он будет думать, что соблюдая внешние ритуалы и поверхностные обряды, не касающиеся очищения сердца, будет близок к Богу. Нет. Злые мысли, противные Божьей святости, будут из него лезть, прогрызать, прорываться через душу, через уста, чтобы только прорваться наружу. Вот, что оскверняет человека, а есть неумытыми руками, никак не влияет на укрощение зла. Итак, кого же бояться, себя или Бога? Будешь бояться Бога, и своей греховной сущности, познаешь истинную свободу, даже если ты в клетке, потому что там, где Христос там и свобода. И пошел Христос дальше, в страны Тирские и Сидонские, чтобы и там найти людей, которые хотели бы усмирить свои хищные мысли и выйти из закрытой клетки собственной греховности.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #213. «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює. А їсти руками невмитими, не опоганює це людини! І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські» (Матв.15:19-21). Бога потрібно боятися, це зрозуміло, хоча не для всіх. А ось чи потрібно боятися самого себе? Дивне запитання, скаже читач. Я ж не божевільний. Я б не був таким категоричним і не поспішав би з відповіддю. Боятися можна або непередбачуваності, або відвертого зла. Христос пояснює, що в серці людини оселилася і постійно проживає небезпека і непередбачуваність і зла одночасно. Так і уявляєш собі, як в кутку серця причаїлися злі думки, немов загнані звірі, що чекають слушного моменту, щоб напасти на свого господаря. Тут же і вбивства, як вища форма гніву і подружні зради, рухомі хаосом сексуальних бажань і злодійство, і брехня та інші небезпечні звірі і все це живе в серці. Серце людини стало гніздом гріхів з того самого моменту, як стародавні прабатьки не послухалися Бога, зробивши висновок, що вони і самі здатні розібратися де добро, а де зло. Чим все закінчилося добре відомо, — війни, екологічна катастрофа, сексуальні збочення, зростаюча кількість злочинів і вже вся земля в небезпеці від котрі вважають себе богами людей.
Як би ми себе вели, якби нас кинули в клітку з хижаками? Допоможіть! Рятуйте! Я зараз загину! А хіба вся ця нечисть, яка живе в серці, не намагається нас знищити? І тут в цю клітку заходить втілився Бог, Спаситель, Христос, Хто прийшов в тілі і приборкав всі ці темні смертельні думки. Він владно готовий керувати і нашими жалюгідними, злими думками, самими низинними рухами душі, та тільки людина цього приборкання диких і хижих думок повинна захотіти. Здається, що забирають свободу. Так я міг творити вільно будь-яке зло, а так, хіба це свобода бути християнином? Святість та святість. Того не роби цього не думай. Але мудра людина розуміє, що якщо йому дана свобода між кліткою з хижаками і вибором в цю клітку не заходить, він вибере тільки один варіант і буде в цьому одному жити, — тримаючись подалі від клітини. Якщо вже і увійшов, то тихо, схопитися за Христа, і кожен день виповзати з цієї клітини, не дозволяючи думкам, які гарчать, шиплять, кусають і прагнуть, із нашого серця жалити нас і оточуючих. Ну а якщо людина так нічого і не зрозуміла, то вона буде думати, що дотримуючись зовнішніх ритуалів і поверхневих обрядів, які не стосуються очищення серця, буде близькою до Бога. Ні. Злі думки, противні Божої святості, будуть з нього лізти, прогризати, прориватися через душу, через вуста, щоби тільки прорватися назовні. Ось, що опоганює людину, а їсти руками невмитими, ніяк не впливає на приборкання зла. Отже, кого ж боятися, себе чи Бога? Будеш боятися Бога, і своєї гріховної сутності, пізнаєш справжню свободу, навіть якщо ти в клітці, тому що там, де Христос там і свобода. І пішов Христос далі, в Тирські й Сидонські країни, щоб і там знайти людей, які б хотіли приборкати свої хижі думки і вийти з закритої клітини власної гріховності.

» Read more..

НА ДЕНЬ ГРЯДУЩИЙ 2 МИНУТЫ ДУХОВНЫХ РАЗМЫШЛЕНИЙ #212.

«Тогда ученики Его, приступив, сказали Ему: знаешь ли, что фарисеи, услышав слово сие, соблазнились? Он же сказал в ответ: всякое растение, которое не Отец Мой Небесный насадил, искоренится; оставьте их: они — слепые вожди слепых; а если слепой ведет слепого, то оба упадут в яму. Петр же, отвечая, сказал Ему: изъясни нам притчу сию. Иисус сказал: неужели и вы еще не разумеете? еще ли не понимаете, что все, входящее в уста, проходит в чрево и извергается вон? а исходящее из уст — из сердца исходит — сие оскверняет человека» (Матф.15:12-18). Ученики испуганы. Как же так? Христос есть любовь, Он воплощение самого уважительного и может быть даже трепетного отношения к человеку, как к венцу творения, судя по тому, что Сын Божий и жизнь свою отдал, чтобы только вернуть людей к Богу. И вот тут сказано такое, что сразу же соблазняет фарисеев. Как-то совсем нехорошо получается. Кстати, слово «соблазнять» переводится, как оскорблять, раздражать, обижать, задевать, возмущать. Неужели Христа реакция людей на правду Божью совсем не тревожит? Если люди не видят любви, святости, правды за истиной, то это проблема не истины, а проблема восприятия испорченных грехом людей. Истина прекрасна, она пленительна, истина отражение вечной красоты, потому что самой высокой пробы красота от Божественной истины. Нет ничего и никого прекраснее Бога, а Он то и есть истина. Христос так и говорил: «Я есть истина». Только люди с испорченным сердцем, ослепленные «фаст фудом истины», этим суррогатом религии в виде преданий, кажется созданными только, чтобы таким фиговым листом прикрывать собственную наготу безбожной жизни. Все, что не отражает Божественную истину, не может быть прекрасным. Оно может быть притягательным, манящим, будоражащим мысли и похоть, но лишенным чистой, небесной красоты. Поэтому, все, что не Бог насадил, что не связано с Божественной истиной искоренится, как жалкий и гадкий бурьян. Но самое страшное, когда люди, которые отворачиваются от чистой и святой истины, пытаются возомнить себя религиозными лидерами народа. Слепые ведут слепых, а слепые покорно идут за слепыми, только потому что не хотят идти к свету, не хотят идти за Христом. Парадокс, слепые выбирают себе в поводыри не зрячего, но слепого. А причина очевидна, ведь, чтобы идти за Христом, нужно брать свой крест, отвергнуться себя и только тогда следовать за Спасителем. Электорат любит слепых лидеров, поэтому всегда обманывается. А вот лидеров зрячих, тех, кто проповедует правду, истину, тех, кто призывает менять свое сердце не любит. Точнее, любит, но только после смерти. Слепые лидеры говорят то, что хотят люди слышать, а зрячие ведут людей к истине, даже если эта правда прекрасна своей суровой обличительностью. А кому сегодня нужна истина, кому сегодня нужна суровая правда о смирении своих прихотей и борьбе с похотями, правда об отвержении себя? Вы таких много знаете? И вновь Христос о сердце. По большому счету, сердце очищается светом истины, а отсутствие истины в сердце оскверняет человека. Что ж, идем за Христом, наполняем сердце истиной, устами и сердцем славим Бога, чтобы не превратиться в слепцов, идущих за слепцами.

НА ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ 2 ХВИЛИНИ ДУХОВНИХ РОЗДУМІВ #212. «Тоді учні Його приступили й сказали Йому: Чи Ти знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися? А Він відповів і сказав: Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть… А Петро відповів і до Нього сказав: Поясни нам цю притчу. А Він відказав: Чи ж і ви розуміння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину» (Матв.15:12-18). Учні перелякані. Як же так? Христос є любов, Він втілення найповажнішого і може бути навіть трепетного ставлення до людини, як до вінця творіння, судячи з того, що Син Божий і життя своє віддав, щоб тільки повернути людей до Бога. І ось тут сказано таке, що відразу ж спокушає фарисеїв. Якось зовсім недобре виходить. До речі, слово «спокушати» перекладається, як ображати, дратувати, ображати, зачіпати, обурювати. Невже Христа реакція людей на правду Божу зовсім не турбує? Якщо люди не бачать любові, святості, правди за істиною, то це проблема не істини, а проблема сприйняття зіпсованих гріхом людей. Істина прекрасна, вона чарівна, істина відображення вічної краси, тому що найвищої проби краса від Божественної істини. Немає нічого і нікого прекрасніше Бога, а Він то і є істина. Христос так і говорив: «Я є істина». Тільки люди з зіпсованим серцем, засліплені «фаст фудом істини», цим сурогатом релігії у вигляді передань, здається створеними тільки, щоб таким фіговим листом прикривати власну наготу безбожного життя. Все, що не відображає Божественну істину, не може бути прекрасним. Воно може бути привабливим, захопливою, хвилюючою думкою і хіттю, але позбавленим чистої, небесної краси. Тому, все, що не Бог насадив, що не пов’язане з Божественною істиною буде вирване, як жалюгідний і бридкий будяк. Але найстрашніше, коли люди, які відвертаються від чистої і святий істини, бачуть себе релігійними лідерами народу. Сліпі ведуть сліпих, а сліпі покірно йдуть за сліпими, тільки тому що не хочуть йти до світла, не хочуть йти за Христом. Парадокс, сліпі обирають собі в поводирі не зрячого, але сліпого. А причина очевидна, адже, щоб йти за Христом, потрібно брати свій хрест, зректися себе і тільки тоді йти за Спасителем. Електорат любить сліпих лідерів, тому завжди обманюється. А ось лідерів зрячих, тих, хто проповідує правду, істину, тих, хто закликає міняти своє серце народ не любить. Точніше, любить, але тільки після смерті. Сліпі лідери говорять те, що хочуть люди чути, а зрячі ведуть людей до істини, навіть якщо ця правда прекрасна своєю суворою викривальністю. А кому сьогодні потрібна істина, кому сьогодні потрібна сувора правда про смирення своїх забаганок і боротьбі з пожадивостями, правда про відкидання, приборкування себе? Ви таких багато знаєте? І знову Христос про серце. За великим рахунком, серце очищається світлом істини, а відсутність істини в серці опоганює людину. Що ж, йдемо за Христом, наповнюємо серце істиною, устами і серцем славимо Бога, щоб не перетворитися на сліпців, що йдуть за сліпими

» Read more..