ВОСКРЕСІННЯ СИНА ВДОВИ З НАЇНУ

Поделитесь статьёй или подпишитесь на обновления:

«І сталось, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста» (Лук.7:11,12).

РОЗДІЛ 1. ДВІ ПРОЦЕСІЇ

На наших очах рухається процесія, точніше дві процесії. Одна – це Спаситель, майбутні апостоли та великий натовп. Прямо назустріч їм інша процесія, на початку якої іде мати, яка проводить в останню путь свого сина. Дві процесі зупиняються і пильно дивляться одна на одну. Одна процесія іде, щоби звіщати людям про життя, а друга говорить про швидкоплинність часу на землі та нагадує, що земне життя конечне, навіть, якщо ти молода людина, бо у жінки помер син. Складно, коли батькам доводиться ховати своїх дітей. Одна процесія проголошує Євангеліє, а ви знаєте, що Євангеліє, це, якщо одним словом сказати про зміст проповіді Христа і перекладається це слово, як Добра Звістка, Добра Новина, про те, що кожна людина має безмежну надію. А інша процесія нагадує про жахливість цього життя та про неминучість смерті. Ось так стоять ці дві процесії одна проти одної і ми завмерли, бо чекаємо, що ж далі буде відбуватися? Це початок вражаючого епізоду з життя Христа.

Містечко Наїн знаходилося  недалеко від Назарету, міста в якому виріс Ісус Христос. Сьогодні Наїн це винятково мусульманське містечко в якому верхівки мінаретів втикаються в небо. «Наїн» перекладається, як «милий», «приємний». Так і наше життя, здається, якщо в нього не занурюватися милим та приємним. Приходиш до нового робочого колективу і всі такі милі та приємні, а з часом починаєш бачити таку непорядність, егоїзм, те, що Біблія називає гріхом, що диву даєшся. Ось саме  в цьому мальовничому містечку трапилося таке горе для цієї жінки.

— Христос наближається до цього містечка і це для нас, як символ того, що Христос прийшов в реальний світ, який здалеку виглядає так прекрасно, але при більш детальному погляді ця прекрасність змінюється на жахливість. Пам’ятаєте пісню, яку раніше постійно співали на день перемоги «Этот день победы, порохом пропах…»? Так ось земля пропахла порохом, війнами, ми, як християни, скажемо, що земля пропахала гріхом. Бог прийшов в цей світ, щоби допомогти всім, в тому числі і тим, хто страждає.

РОЗДІЛ 2. ТЯЖКЕ ТА НЕСПРАВЕДЛИВЕ ЖИТТЯ

Цікаво, що сьогодні традиція в Ізраїлі така, що на початку процесії йде чоловік. Коли ховали мою маму, саме в Ізраїлі, в містечку Натанія, першими йшли раввіни та я, а батько та моя сестра мали йти позаду. Згідно традиції того часу, на початку процесії йшла жінка, бо саме вона має велике горе. Отак Христос її побачив першою в цій процесії.

— Жінка була вдовою і це означало, що їй доводилося вже пережити поховання. Можна сказати, що її душа вже була опалена дотиком до смерті.

— Вона залишилася без чоловіка, і це означало беззахисність. Все навантаження за забезпечення сина та його виховання лягло на її плечі. Зрозуміло, що її життя було надто складним. Так часто мені доводилося чути покаяння жінок після смерті чоловіків, що вони тільки тепер розуміють наскільки для них та людина була важливою, звісно, якщо не мати на увазі чоловіків, які відверто знущалися над своїми дружинами.

— Напевно, син це все, що залишилося від чоловіка, це був її скарб. Вона так і не вийшла заміж спрямувавши все своє кохання на сина. І ось її син, можна уявити, що він був молодою людиною, помирає. Ще один удар долі.

— На той час не було ніякої соціальної допомоги. Якщо жінка залишалася самотньою це означало, що ані хто аж ніяк їй не буде допомагати. Це було ще горе і з матеріальної точки зору, хоча навряд мати, яка втратила сина, саме зараз про це думала.

Кожна жінка мріє про радість подружніх стосунків, радість материнства. Все. Всьому кінець. Життя це суцільні втрати. Спочатку набуваєш, але потім втрачаєш. Втрачаєш гроші, втрачаєш роботу, втрачаєш друзів, близьких та рідних. Для нас, як християн, головне – це не втратити віру, надію та любов. Оці три речі залишається сильним стрижнем за який ми тримаємося, причому віра, надія та любов до незмінного Бога, бо ця історія показує, що в житті нічого стабільного, нічого сталого немає. Сьогодні ти маєш здоров’я, а завтра ні. Сьогодні ти маєш гроші, а завтра ні. Майно, а тебе обікрали. Кар’єру, а тебе підступно звільнили. А іноді, навіть, близьких людей. Сьогодні ти здоровий, а що буде завтра, як справедливо говорять, знає один Бог. То ж, Біблія попереджає, як треба не просто промовляти, а думати: «А ну тепер ви, що говорите: Сьогодні чи взавтра ми підем у те чи те місто, і там рік проживемо, та будемо торгувати й заробляти, ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає!… Замість того, щоб вам говорити: Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це або те» (Як.4:13-15). А це нас навчає цінувати кожну хвилину, бо люди переважно живуть не теперішнім, але винятково майбутнім. Купив собі сорочку, а вона висить 5 років, все думав, така красива, що жалко її саме зараз одягати. А потім, минули роки, одяг сорочку, а в неї вже такий комірець, що просто смішно одягати. І думаю, от для чого ти щось в житті відкладаєш, коли треба жити саме зараз. Живіть зараз, не знущайтеся і не знищуйте один одного в сім’ях, а навпаки, цінуйте кожну хвилину, бо ці хвилинки – подарунок від Бога.

РОЗДІЛ 3. ЧИМ ДОПОМОЖУТЬ ЛЮДИ?

«І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста» (Лук.7:12). Як бачимо, жінку прийшов підтримати великий натовп. Ці люди зрозуміли, що жіночка втратила останню надію і якщо їм складно живеться, то що ж говорити за цю бідолаху. І що можуть дати люди? Краплю співчуття. Саме краплю. Вони можуть побути зараз з нею дві години, а можливо і цілий день, але потім розійдуться і це не їх провина, тому що у кожного з них своє життя, свої проблеми, сім’ї та близькі. Пройде ще трохи часу і ця жіночка ще більш гостро відчує, що таке самотність.

Що ми можемо дати людині, яка переживає горе? Побути разом,  Підтримати. Посидіти біля постелі хворого. Але ж людина, по великому рахунку, залишається сама.

Тому, з часом, з роками, починаєш все менше і менше сподіватися на людей. А от зверніть увагу, що, навіть в церкві, та і не лише в церкві, більшість конфліктів походить саме зі сподівання людей на людей. От уявити собі, що ми сподіваємося винятково на Бога тоді і від людей особливо нічого не чекаєш, а раз не чекаєш то і не розчаровуєшся і не вимагаєш. «Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!» (1Петр.5:7).

Але не так з християнами, найкраще, чим ми можемо допомогти, це принести людині звістку про Бога, нагадувати про Бога, допомогти згадати про Бога, сфокусуватися на Творцеві Всесвіту, нагадувати, що Христос з нами. Одним словом, привести до Христа, тому що саме Він є нашою потіхою та розрадою.

РОЗДІЛ 4. ЧИМ ДОПОМОЖЕ БОГ?

«Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: Не плач!» (Лук.7:13).

1) «Змилосердивсь». Є багато причин чому Христос прийшов на землю. Як ми знаємо, це задля того, щоби взяти на себе всі наші прогріхи та провини. Щоби показати нам, які ми повинні бути, надав нам приклад, які повинні бути люди, навчити науці, як жити з Богом і бути християнином. Але є ще одна причина – співстраждання. В цьому уривку  використовується слово «змилосердився». Один коментатор Нового Заповіту пояснив, що слово «змилосердився» перекладається більш точно, як – біль тієї жінки була в серці, у нутрощах Спасителя. Оце справжня емпатія – коли біль мого ближнього мій біль, а радість то моя радість. Слово Боже нас так і навчає: «Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!» (Рим.12:15). Чому людям так бракує справжнього співчуття? Тому що у нас своїх проблем вистачає, тому що нам важко носити тягар інших людей. Отак послухав проблеми інших і тобі самому тяжко. Це один із непростих аспектів пасторства. Прийде людина до тебе, розповість свої численні проблеми і ти все це послухав, пройнявся, а потім треба іти додому, бути з дітьми, з дружиною, а ця проблема ніби в тобі сторчить. Ось чому люди воліють зовні співчувати, а серце своє закритим тримати перед людьми. А Спаситель, як раз навпаки, Він відкриває Своє серце, навіть, на зустріч нашим численним проблемам.

Тест на любов. Я хочу запропонувати дуже простенький тест, чи ви любите людину чи ні, хоча би на мінімальному рівні. Якщо біль людини стає вашим болем, якщо ви намагаєтеся максимально і щиро допомогти в стражданнях людині – це і є дієва любов. Але, якщо людині погано і ви трохи та щиро поспівчували, а через 5 хвилин забули, це не любов, це просто добре, але поверхневе ставлення до людини. Ось тепер ми краще розуміємо наскільки Христос любить цю вдову з Наїну, а на її прикладі і всіх нас. І, доречи, чим складніше ситуація, тим більше відкривається дієва  любов Спасителя. «Господь обороняє приходьків, сироту та вдовицю підтримує, а дорогу безбожних викривлює!» (Пс.145:9).

2) «Не плач». «Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: Не плач!» (Лук.7:13). Одна з ознак доброї людини – така людина не переносить сльози. Ці ж слова Христос промовить до тих, хто оплакує померлу доньку Іаіра. Ці ж слова промовляє двічі Марії Магдалині. Такі ж слова спрямовує на свою матір Марію, коли висить на хресті. Бог прийшов, щоби витерти сльозу і у вічності так і буде. «І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань!» (Лук.7:14).

3) Христос торкається до мар. Мари з грецької – поховальні носилки. Торкатися не можна було мар, бо там лежала мертва людина, а це значить, що кожен, згідно положень Старого Заповіту, був би не чистий, хто торкнувся.

— Христос демонструє, що Він вище законів та обрядів Старого Заповіту. Його закони відкрилися в повноті любові тільки в Новому Заповіті. Старий Заповіт це часткова істина, але у Христі повнота цієї істини.

— Христос демонструє, що любов вища за обряди та ритуали Старого Заповіту.

4) Христос наказує смерті і вона здає позиції, відпускає сина вдови. «…Тоді Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань!» (Лук.7:14).

До Христа було декілька випадків, коли мертвих воскрешали пророки. Така історія була з пророком Єлисеєм (« Цар.13.21). Така ж історія була і з пророком Іллією (1 Цар.17.17 – 24). Воскресіння мертвого було також і з пророком Єлисеєм, який воскресив сина Шунамитянки (2 Цар.4.32 – 37). Але ж є велика відмінність. Ті пророки воскрешали і сильно та настирливо молилися до Бога. Христос, на відміну від тих пророків, владно, лаконічно, з духовною владою, навіть, над смертю, віддає наказ, який складається з одного слова – «Встань!». Що нам дивуватися, якщо Божим словом все створено. «Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його все його військо» (Пс.32:6).

Ми пам’ятаємо, як Христос себе називав хліб, життя, двері, дорога, але, зверніть увагу, Христос себе ще називає воскресінням: «Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Iван.11:25). Для нас, людей, воскресіння є вищим чудом. Якщо людина розкладається, всі органи завмирають и розвалюються, то яка ж сила може повернути те, що розкладається до життя? Сила життя, сила воскресіння, сила Божа.

Гадаю, всі ми стикаємося з людьми, яким треба доказувати, що Христос був насправді Богом. Я завжди наводив приклад про воскресіння Христа. Саме в воскресінні, перша унікальність Сина Божого. Але, зараз ми з вами розглянули ще один потужній аргумент на користь Божої природи Сина Божого – Христос, як Сам воскрес так і воскрешав мертвих. Важливо, воскрешав, навіть ні до кого не звертаючись, воскрешав наказом, тому що Він Бог.

5) Христос повертає людині найцінніше. «І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері» (Лук.7:15). Син встав, і смерть здала свої позиції. Почав говорити, щоби всі пересвідчилися, що людина жива на 100%. Залишається питання, — чому ж Бог не всім матерям повертає своїх загиблих, померлих синів? Спаситель і не прийшов, щоби всім повертати померлих, інакше би ніхто і не помирав, бо всі би просили Його повернути від смерті. Ні. Але, давайте визначемося з двома положеннями. Перше – страждання відбувається через втрати. Втратив здоров’я – страждання. Втратив роботу, гроші, друзів, все це страждання. Бог, який бачить страждання від втрат повертає нам, але не обов’язково те чого ми так хочемо, але те, що для нас краще з точки зору Бога.

Христос повертає нам найцінніше, ви хіба не звернули уваги, як Бог дає нам те, що для нас є найбільшим скарбом? Ми всі вимірюємо Божу добрість своїми мірками, але у Бога інші. Якщо би ваша дитина вимірювали вашу добрість своїми мірками, то ви  би для неї були найзлішою людиною на землі. Скільки ви дитині відмовляли? Тільки і  чує, що все не можна. Але Бог дає те, що нам потрібніше більше всього. — Бог дарував нам істину, бо Христос і є істина. — Бог дарував нам Духа Святого. А це значить, що в нас частка Божої природи, Дух Святий потішає, підтримує, дає любов і мир. — Бог дарував нам віру, надію, справжню живу ті любов, якої ніхто ніколи вам не подарує. — Бог віддав за нас Сина Свого Христа Ісуса, щоби через нього ми звільнилися від вічне прокляття за гріх та від пекла. — Бог подарував нам Біблію, яка є дороговказом, яка умудряє. — Бог подарував нам таланти і це вам реалізація. — Бог подарував нам церкву. — Бог подарував нам саме життя.

— Христос повертає серця батьків дітям, а серця дітей батькам. «І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!» (Мал.4:6). Бог, через любов та прощення, навертає дітей до батьків і моя історія цьому яскравий приклад. Батько відрікся від мене і попросив більше не відвідувати домівку у зв’язку з тим, що я став віруючим. Пройшов час і Бог, саме Бог замирив мене з батьками. Христос повернув сина вдові з Наїну.

А в вічності  ми знаємо, що зострінимося з нашими близькими та рідними.

Колись Христос промовив обнадійливі і дивні слова, що краще Йому воскреснути, щоби бути вже не з окремими людьми, а з усіма. «…Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Матв.28:20). То ж, якщо раніше Христос міг бути лише в одній географічній точці то тепер Він з усіма, хто кличе до Нього, хто має в Ньому потребу.

І прийде час, коли ми всі воскреснемо завдяки силі Христа, силі, яка подолала смерть. І тоді згадаємо велику Божі істину — «Хто сіє з слізьми, зо співом той жне» (Пс.125:5).

ПИТАННЯ: 1) Чому треба жити саме цим моментом, і чи вам це вдається, чи ви відкладаєте життя на «потім»? 2) Христос змилосердивсь. Що це слово означає і як ви це практикуєте у своєму житті по відношенню до інших людей? 3) Чи є у вас такі друзі, які би розділили ваш біль і самі ви є таким другом? 4) Христос промовляє «не плач». Чи були у вас в житті моменти, коли ви розуміли, що саме це Бог вам промовляє? Поділіться. 5) Ця жінка втратила свого сина, але Христос його воскресив і повернув. Бог нам завжди щось повертає в стражданнях, але не завжди саме те чого ми так хочемо. Поділіться, коли Бог вам повертав щось інше, коли ви щось важливе втрачали? Наприклад, втратили роботу, а Бог дав іншу. Втратили друга/подругу, а Бог дав іншу. 6) що особливо сподобалося в цій історії? 7) Чому вас ця історія навчає? 8) Яку грань Спасителя ця історія відкриває?

 

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *