ВСЕ, ЧТО НУЖНО ЗНАТЬ О ПОКАЯНИИ (1Иоан.1.9). Часть 1. (укр.мова)

Поделитесь статьёй или подпишитесь на обновления:

«Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1Ів.1.9).
Дивне, на перший погляд, назва проповіді пов’язано з тим, що християнин обов’язково переживає період, який з давніх часів називається «збіднінням, занепадом (рус.оскудеванием) віри». Щось недобре відбувається в душі віруючого; немає бажання молитися, а коли приходять спокуси, наприклад, на когось накричати, з кимось поговорити зухвало, злегка збрехати, то немає навіть бажання з цим боротися. А про щире покаяння в гріхах залишилися тільки спогади, хіба що совість так трохи злегка ниє, а так в цілому все не так уже й погано. І такий віруючий починає, з реактивною швидкістю, віддалятися від Бога. А там зустрічаєш християнина де-небудь в центрі міста, і на здивоване запитання, що ж ти зовсім перестав ходити до церкви, він і відповідає: «Та ти знаєш, все якось ніколи. Діти, господарство …». За цими словами чується такий холод і нечутливість до Бога, що стає моторошно адже перед тобою духовний труп, мертва для Бога людина. Як шкода, що подібна ситуація не рідкість у наш час. Ми розуміємо, що, залишаючи Христа, людина залишає світ у своїй душі, а життя перетворюється на суцільний потік дрібних або великих неприємностей. Що ж потрібно такій людині? Що ж потрібно всім нам, коли навіч (рус.на лицо) ознаки хвороби під назвою «занепад віри»? Потрібно навчитися повертатися до Бога, щоб жити з ним постійно. Згадаймо історію про блудного сина, який нам сьогодні допоможе зрозуміти, як повернутися до Отця Небесного.

Треба усвідомити, що без каяття людям дуже погано живеться, бо саме каяття дозволяє нам скинути тягар гріхів які накопичуються. Але перед тим, як ми докладно розглянемо що є каяття давайте згадаємо історію про блудного сина.

«І Він оповів: У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней» (Лук.15:11-14). Власне ця історія і про справжнє каяття. Саме блудний син дає нам чудовий урок як треба каятися.
ГЛАВА 1. ЩО Є ПОКАЯННЯ (КАЯТТЯ, СПОКУТА)?
Про покаяння тільки в Новому Завіті говориться 70 разів. Якщо запитати у віруючого, що є покаяння, у того віруючого, який знає всі правильні відповіді, він відразу ж випалить: «Покаяння це грецьке слово« метанойя », яке перекладається як зміна способу мислення». І відчуваєш себе, як вчитель, вислуховує відповідь відмінника — товчили (рус.зубрилы). У цій відповіді не вистачає якогось дихання життя. Ну що ж, заглянемо ще раз в словник грецьких слів. Абсолютно правильно, «метанойя» дійсно перекладається, як зміна способу мислення, але є ще один переклад — каяття, і ще, різкий, крутий поворот. Погодьтеся, що покаяння це більше ніж просто правильні думки — це повернення до любові до Бога та до людей. Якщо ви сумніваєтеся, тоді згадайте, єдине, що хотів дізнатися Христос у Петра коли зустрівся з ним після його зречення? «Як вони вже поснідали, то Ісус промовляє до Симона Петра: Симоне, сину Йонин чи любиш ти Мене більше, ніж вони? А як той відказав: Так, Господи! Ти знаєш що я люблю тебе. Ісус каже йому: Паси ягнята Мої. І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти мене любиш? А як той відказав: Так, Господи! Ти знаєш що я люблю тебе. Ісус каже йому: Паси вівці Мої! ». (Іоан.21: 15,16). Як бачимо, Христос запитує майбутнього Апостола Петра тільки про одне, чи є ще в ньому любов до свого Вчителя? Може бути, в такому випадку ми інакше сформулюємо покаяння? Покаяння є повернення до Небесного Отця через усвідомлення і відпущення гріхів перед Богом і людьми. Покаяння — повернення до раю. Покаяння — дорога до Отця. Покаяння — коли Бог стирання гріха зі своєї души. Покаяння — відновлення сили Духа Святого всередині віруючого. Запам’ятайте, що ви живете духовно до тих пір, поки каєтеся і це остання ознака життя. Людина, яка перестала каятися, вже мертва для Бога і не реагує на те, що робить для неї Дух Святий. Сподіваюся, ви не забули, що справа Духа Святого вказувати на гріх, викривати: «А як прийде, Він (Дух Святий) світові виявить (рус.обличит) про гріх, і про правду, і про суд» (Iван.16:8).
ГЛАВА 2. ЧОМУ ЗНИКАЄ ІСТИННЕ КАЯТТЯ?
Іоанн Златоуст писав: «Не настільки небезпечно впасти, як, впавши не підводитися; не настільки страшно бути пораненим, як бувши пораненим не шукати зцілення ». Що ж заважає прийти до каяття?
1. Спалюється совість. Не раз уже говорилося, що совість дуже ніжний і м’який інструмент, тому то Бог нас зробив вільними і ми можемо прислухатися до нашої совісті, а можемо її, як каже Біблія відштовхувати, ігнорувати, «спалювати»: «хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє» (1Тим.4: 2). Давайте візьмемо листок паперу і підпалив трохи, а потім згасимо, частина згоріла. Потім знову підпалив і так до тих пір, поки від паперу не залишиться один попіл. Ось такий попіл може залишитися і від нашої совісті.

БЛУДНИЙ СИН. Блудний син сильно соромився, коли гуляв в розпусних компаніях? Звичайно ж, ні. Він просто знищував, спалював свою совість, купаючись в розпусті. До речі, разом з совістю спалюється і віра в Бога. Чим гірше з совістю, тим гірше і з вірою. Не може бути людина щиро віруючою, а совість її притуплена і спалена: «маючи віру та добре сумління, яке дехто відкинув і відпав від віри» (1Тим.1: 19).

2. Запеклим (рус.ожесточенным) стає серце. Наведемо два Біблійних приклади: Коли Христос зцілив хворого в суботу, а фарисеї все обурювалися: «І споглянув Він із гнівом на них, засмучений закам’янілістю сердець їх …» (Мар.3: 5). До речі, один мудрий чоловік зауважив: «Ніщо так не розм’якшує серце, як усвідомлення своєї провини. І ніщо так не робить скам’янілим серце, як усвідомлення своєї правоти».

3. Втрата Божого страху. Але найстрашніше, коли людина втрачає страх Божий. Така людина стає, образно кажучи, «непробиваєма» для Бога. Пам’ятаю коли років 6 тому відпочивали в Криму нам показали кафе біля дороги яке було знищено машиною, у якої відмовили гальма. І на тому місці більше ніхто не наважувався побудувати кафе, тому що все місто пам’ятало ту трагедію. Водій знає, що найстрашніше, коли відмовляють гальма в машині.

Згадаймо, як Мойсей отримував 10 заповідей: «На третій день, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою, і сильний голос сурми; І затремтів увесь народ, що був у таборі» (Ісх.19: 16). А як ви думаєте, навіщо все це було? Відповідь знаходимо читаючи далі: «І сказав Мойсей до народу: Не бійтеся, бо Бог прибув для випробування вас, і щоб страх Його був на ваших обличчях, щоб ви не грішили» (Исх.20: 20). Страх, виявляється, є хороший утримувача від гріха.
Підсумок сказаного, — якщо немає чистої совісті, м’якого, засмученого гріхами серця і страху Божого, від любові до Бога залишився лише попіл, як від спаленої совісті. І до того людина може занепасти, що потреба в каятті зовсім втрачається. Але добра звістка полягає в тім, що спалити сумління до кінця ніколи неможливо. Все ж таки голос Божий через совість потрохи, дуже тихо, але лунати буде. І довести це не дуже складно — це приклад Ап. Павла, який мав настільки спалене сумління, що переслідував та вбивав беззахисних християн, але ж покаявся, тому що почув голос Божий.
ГЛАВА 3. НЕ ПРАВИЛЬНЕ, ПОМИЛКОВЕ КАЯТТЯ
Ми знаємо з досвіду християнського життя, що часто віруючі не правильно розуміють покаяння і не правильно, відповідно, каються. Перелічимо головні неправильні способи і мотиви покаяння:

Егоїзм і вигода. Одного разу я чув, як християнин просив прощення у іншого, і робив це тому, що йому потрібно було продавати приватний будинок і він, в простоті серця, так і пояснив, що примиряється і перепрошує, щоб успішно продати будинок. Та начебто добре, що хоч так кається, але знаєте в чому проблема? Якщо людина кається з неправильним мотивом гріх обов’язково повернеться. Пригадується 4 Царств 20 глава розповідає про хвороби царя ізраїльтян Єзекії. Цар захворів на смерть і глибоко кається, щоби одужати: «» О, Господи, згадай же, що я ходив перед лицем Твоїм правдою та цілим серцем, і робив я добре в очах Твоїх «. І заплакав Єзекія ревним плачем». (4Цар.20: 3). І Бог простив йому, і дав ще 15 років життя. Але перше, що зробив Єзекія, після того, як видужав, почав хвалитися перед послами Вавилонськими своїми незліченними багатствами та знов гнівити Бога. Таким чином, ми бачимо, що якщо навіть людина плаче в покаянні, це ще далеко не означає, що вона справді покаялася. Справжнє покаяння доводить тільки саме життя, вчинки, говорячи біблійною мовою — плід. До речі саме в цьому і є сенс добрих справ, доказ щирості віри в Бога.

ГЛАВА 4. ШІСТЬ СТУПЕНІВ В НЕБО. ШЛЯХ ПОКАЯННЯ
Покаяння має шість складових, які ми і розглянемо:
ПЕРШИЙ РІВЕЬ. ПЕРША СХОДИНКА. ПОБАЧИТИ ГРІХ. Для початку потрібно собі сказати правду, признатися, що ми не з Богом. Я зрозумів, чому люди не каються, тому що вони вважають, що страшного нічого немає в гріху, і що, не дивлячись на гріх, людина продовжує знаходитися з Отцем Небесним, бути з Богом. Загалом люди, як завжди, самі собі брешуть. Але Біблія не бреше, показуючи інший наслідок гріха: «бо то тільки переступи (рус.нарушение) ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув» (Iс.59:2). Саме таку правду знайшов в собі мужність сказати блудний син: «Тоді він спам’ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів хліба аж надмір, а я отут з голоду гину встану, піду до батька мого і скажу йому: Отче, я згрішив проти неба та супроти тебе »(Лук.15: 17,18). Те ж пише Давид: «беззаконня я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною». (Пс.50: 5). Цікаво, що бачимо ми свої гріхи чи ні залежить винятково від близькості до Бога.
ДРУГИЙ РІВЕНЬ. ДРУГА СХОДИНКА. СМУТОК ПРО ГРІХ, СКОРБОТА (рус.скорбь). Смуток підсилює відштовхування від гріха. Якщо у людини немає печалі, а тільки сухе розуміння, що гріх це погано тоді буде важко залишити гріх. Цар Давид умів сумує за гріх: «Бо я до упадку готовий, і передо мною постійно недуга моя,  бо провину свою визнаю, журюся гріхом своїм я!» (Пс.37:18,19). Апостол Павло пише Коринтянам, пояснюючи їм, що є печаль корисна, печаль покаяння: «… ви засмутилися на покаяння, бо ви засмутились для Бога … » (2Кор.7: 9). Як бачимо християнин, який впав у гріх повинен засмучуватися, а не радіти, а радіти тоді, коли Бог простив гріх. Це хороший смуток, який з’являється від усвідомлення того, що гріх завдає Богу, нам і ближньому. Хтось помітив, що Апостол Павло плакав про чужі гріхи три роки день і ніч: «пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч безперестань навчав зо слізьми кожного з вас». (Деян.20: 31), тоді, як ми навіть про свої гріхи плакати не можемо. Печаль приходить від усвідомлення, що ти втрачаєш близьку істоту, втрачаєш любов. Якщо ви переживали смуток розставання?

ПИТАННЯ: 1) Чи згодні ви, що саме через невміння каятися багато християн не можуть подолати гріх? 2) Як ви вважаєте чи достатньо Богу промовити «прости» чи потрібно щось більше? 3) Що таке покаяння? Що значить слово «метанойя»? 2) Що заважає покаяння, і що особисто вам найчастіше заважає каятися? 4) Чому каяття це повернення до любові Бога, а відсутність каяття це втеча від Бога? 5) Які неправильні мотиви покаяння? Чи було у вас так, що ви каялися, а потім поверталися до гріха, в зв’язку з неправильними мотивами покаяння? 4) Перший крок – це визнання гріха. Наведіть приклад, як вам допомогло покаятися визнання гріха? Що Біблія говорить про визнання гріха (наведіть декілька прикладів)? 5) Другий крок – це плач за свої гріхи. Скажіть, чому так надзвичайно рідко християни сумують за свої гріхи перед Богом, а в більшості випадків порівняно спокійно реагують на свої гріхи? А ви самі часто плачете за свої гріхи перед Богом? (Продовження далі… у другій частиін)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *