ВСЕ, ЧТО НУЖНО ЗНАТЬ О ПОКАЯНИИ (1Иоан.1.9). Часть 2. (укр.мова)

Поделитесь статьёй или подпишитесь на обновления:

«Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1Ів.1.9).
ДРУГА ЧАСТИНА. ТЕМА СПРАВЖНЕ КАЯТТЯ ПО ХРИСТИЯНСЬКІ

Давайте згадаємо про що йшла мова в першій частині. Ми визначили, що каяття це зміна мислення, це дорога до Бога, це очищення від гріхів. Ми розмірковували над питанням, що заважає по справжньому каятися? Спалене сумління, втрата страху Божого, затовстіле серце. Ми розглянули перші дві сходинки на шляху до каяття. Перша — це назвати гріх конкретно. Але Іуда який зрадив Христа та ще і сказав після цього, що я продав кров невинну, довів, що назвати гріх це замало. Друга сходинка — це сум, скорбота (скорбь рус.) за скоєний гріх. Як ілюстрацію ми взяли блудного сина, який всю свою частину батьківської спадщини прогуляв та й почав усвідомлювати тверезо свій стан. Переходимо до третьої сходинки.

Яка ж різниця між сумом та соромом? Насправді все достатньо просто. Можна тужити, але без сорому. А в каятті повинні поєднатися сум, скорбота та сором.
ТРЕТІЙ РІВЕНЬ. ТРЕТЯ СХОДИНКА. СОРОМ. Пророк Ездра пише: «І сказав я: Боже мій, соромлюся я та стидаюся піднести, Боже мій, обличчя своє до Тебе, бо беззаконня наші помножилися понад голову, а наша провина виросла аж до неба!» (Езд.9:6). А ось тим, які втратили сором, Бог дає грізне попередження: «Чи вони засоромилися, що гидоту робили? не засоромилися ані трохи вони й застидатись не вміють… Тому то впадуть між упалими в часі, коли їх навіщу Я, спіткнуться, говорить Господь» (Єр.6:15).

БЛУДНИЙ СИН. Після того, як блудний син зрозумів, що у нього вина, ми чуємо з його вуст: «недостойний вже зватися сином твоїм …» (Лук.15: 19). Йому просто соромно, що він втратив гідність сина.

Від чого та за що ж мені може бути соромно? До армії у мене були з батьками жахливі стосунки. Я, студент музичного училища, пиячив, жив як хотів, батьки мені видавалися достатньо обмеженими людьми зі своїми дачами, городами. То ж я з ними майже не розмовляв. І так добре пам’ятаю як після року в армії, де точно була можливість все переосмислити, сидів і писав батькам покаянний лист. Мені з відстані Москва — Суми стало якось видно по-перше, те, що батьки в мене надзвичайно багато вклали, а по-друге, що поводився я з ними, який, як, вибачте, велика свиня. Доречи, не даремно блудний син дійшов до рівня що свиней годував. Бог ніби хоче нам промовити, що кожна людина яка продовжує жити в гріхах стає на рівень не образу та подоби Божої, але, ще раз вибачте, свині. Так і з Богом, мені не соромно грішити коли я далекий від Бога, коли я забув все, що зробив для мене Батько Небесний, Син Божий Ісус Христос. От чому через пророку Єремію Бог і дивується, що людям не соромно гидоту робити. От чому Христос здивувався, що 9 прокажених яких він уздоровив не повернулися Його подякувати. Їм не соромно не дякувати Богові. Так і перетворюється людина в безсоромну.
ЧЕТВЕРТИЙ РІВЕНЬ. ЧЕТВЕРТА СХОДИНКА. СПОВІДЬ. «Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: Признаюся в проступках своїх перед Господом! і провину мого гріха Ти простив» (Пс.31:5). Як бачимо, зняттю провини гріха Богом передує відкриття гріха, сповідь Господу Богу.

БЛУДНИЙ СИН. Цікаво, що спочатку блудний син точно називає свій гріх, коли збирається йти до батька, звинувачуючи себе. Або інакше — ставлячи собі діагноз, але потім, вже прийшовши до батька, він цю думку точно повторює, вголос сповідуючи гріх перед тим, кому заподіяв біль: «Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, побачив його батько його і зглянувся; і побіг він, і кинувсь на шию і цілував його. Син же сказав йому: Отче, я згрішив проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм» (Лук.15: 20,21).

Чому так важливо саме сповідувати гріх, а не просто, як провіщає перший пункт, назвати цей гріх? Я вже не перший раз промовляю яка є проблема протестантів, — це відсутність каяття перед священником і тут нас підстерігає, або чигає інша крайність зовсім обходитися без каяття, або каяття загальними фразами. Навіть світські психологи знають, що проблему треба промовити (рус. проговорить). Сповідь це щира при щира розмова з Богом про власні гріхи. Це не просто назвати, а розповісти про цей гріх про відношення до цього гріха.
5Я СХОДИНКА. НЕНАВІСТЬ ДО ГРІХА. Ми вже не одноразово говорили на тему гніву, що Бог дає гнів людині як благо, щоб ми могли гніватися на гріх, так само, як Христос міг гніватися на тих, хто паплюжив храм. Але якщо Христос може гніватися на інших, як Бог, то про людський гнів сказано: «Бо гнів людський не чинить правди Божої» (Як.1:20. Тому ми можемо гніватися тільки на себе, гніватися і ненавидіти свої гріхи. «Тому всі накази Твої уважаю за слушні, а кожну дорогу неправди ненавиджу!»

(Пс.118:128). Сильно і точно про ставлення до себе, яке повинен відчувати грішник, говорить Єзекіїль: «І згадаєте ви про ваші дороги лихі та про ваші вчинки, що не добрі, і будете бридитися самих себе за свої провини та за гидоти свої» (Єз.36:31).

Наша велика проблема у боротьбі з гріхом яка доволі часто обумовлює поразку полягає в емоційному ставленні до гріха. Хто ж буде сперечатися, що емоції або відштовхують, або ваблять, притягують? Мене приваблює гріх і що ж з цім робити? Дві думки. Візьмемо типову чоловічу проблему — порнографію. Як вести боротьбу коли це такий солодкий гріх? Один брат колись дуже давно розповів мені, як він вів боротьбу з залежністю від порно і плакав, і гріх називав своїм ім’ям і сумував, а нічого не допомагало. І раптом він зрозумів, що цей гріх його вабить, що він красивий. І він почав розмірковувати як же подолати, почав молитися і духовно думати. Він прочитав в якійсь християнській книзі, що подолати гріх залежності можна уявляючи собі, що це фотографують твою дочку. Що це її фотографують, що це її пожадливо (рус. с похотью) розглядають сотні тисяч чоловіків. Він так зненавидів той гріх, що більше не повертався до нього. Другий момент, друга думка, — це цвяхи які ми вбиваємо в Христа: «та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають» (Євр.6:6). Проблема ж в боротьбі з гріхом, якщо говорити щиро, що християни його не хочуть залишати. А якщо би зненавиділи, то сама ця емоція вже би допомогла більше не навертатися.

БЛУДНИЙ СИН. Можна тільки уявити як же блудний син зненавидів гріх який його довів до свинячого рівня, який пограбував його та зруйнував життя.
6а СХОЛДИНКА. ЗАЛИШЕННЯ ГРІХА, ПЕРЕМОГА. Григорій Богослов говорив, що у покаяння два напрямки: Одним напрямком людина дивиться на минуле, щоб оплакувати гріх, а іншим на майбутнє, щоб не робити гріха.

БЛУДНИЙ СИН. Блудний син багато думав, болісно ухвалював рішення проходячи всі рифи самовиправдань, які нас підстерігають на кожному кроці духовного руху і нарешті вирішується на найважливіше — від слів перейти до справи. Саме на цьому етапі багато віруючих «застрягли» на все життя: «Встав і пішов до батька свого» (Лук.15: 20). Зверніть увагу, як вигострино, лаконічно і вивірено звучить кожне слово в цій притчі! 1) Що зробив? — Стало зрозуміло; 2) Почав рух — Пішов; 3) В якому напрямку? — До батька свого, який символізує нашого Небесного Отця. Апостол Павло проповідує про це всім народам: «але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння» (Дiї.26:20). І ще згадаємо один вислів Тихона Задонського: «Все нещастя полягає не в тому, що ти впав, але що упавши не встаєш; не в тому, що згрішив, але в тому, що опираєшся, стоїш на своєму гріху».
ГЛАВА 5. ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ТИХ, ХТО КАЄТЬСЯ
1. Каятися потрібно конкретно в кожному гріху. Цього можна не робити. Коли ми молимося публічно. А коли ви молитеся самі, не забувайте про кожен гріх потрібно говорити конкретно і чітко. Назвіть свій гріх на ім’я. І ви відчуєте, як вам стане легше.
2. Справжнє каяття це сильна молитва. А молитися треба з вогнем Духа Святого. Якщо це справжнє покаяння, ви будете Богу кричати про те, щоб Він вам дав досить сили, щоб не грішити, так як кричить хворий: «Зробіть що-небудь, щоб пішла біль!»
3. Каятися потрібно до тих пір, поки не відбудеться перемога над гріхом. До перемоги.

ГЛАВА 6. ОБІЦЯНЕ БОГОМ ДЛЯ ТИХ, ХТО ПО СПРАВЖНЬОМУ КАЄТСЯ
1. Спочатку Бог дає час для покаяння. Не дивуйтеся, якщо ви грішите і з вами нічого не відбувається, що може породити думку про безкарність. Бог каже Тіятирах церкви: «Але маю на тебе, бо даєш жінці Єзавелі, вона пророкиня, навчати та зводити рабів Моїх, чинити розпусту та їсти ідольські жертви. Я дав їй час покаятися в розпусті своїй, та вона не схотіла » (Откр.2: 20,21). Ті, хто не користується часом для покаяння піддаються покаранням. Дуже цікаво це пояснює нам Ап. Петро чого Бог терпить несправедливість та грішників? «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2Петр.3:9).

  1. Потім Бог дає важкі удари, про які іноді говорять, як про удари долі, але це Божа любов проявляється через покарання: «Ось Я кину її на ложе, а тих, що чинять із нею розпусту, у велику біду, коли тільки в учинках своїх не покаються» (Об.2:22).
    3. Для тих же, хто не кається, залишається страшна перспектива смерті. Так було з усіма, хто не послухав проповіді Ноя і загинув через всесвітній потоп. Содомляни загинули, хоча і отримали попередження. Фараон отримував попередження однак, не покаявшись, загинув у пучині моря. Уявіть собі картину, коли людина садить дерево, а потім тут же його вириває. І так кожного дня. Чи може такий «садівник» отримати хоч якийсь плід? Але ж сенс життя християнина саме в плоді: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб, чого тільки попросите в Імення Моє, Він дав вам» (Иоан.15: 16).
    3. Залишається останнє, покаяння, яке може змінити всю ситуацію: «Хто ховає провини свої, тому не ведеться (рус. не будет иметь успеха), а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний» (Пр.28:13). У цій цитаті зосереджений весь оптимізм покаяння. «Буде помилуваний !» Сам Бог готовий зняти з нас будь-яку провину всілякий гріх, очистит від гидоти гріха.

Хто з читачів Ф.М. Достоєвського не пам’ятає, як совість мучила Родіона Раскольникова, головного героя роману «Злочин і кара» (рус.«Преступление и наказание»), який убив стару лихварку (процентницу) і її сестру Лізавету? Свідомість вчиненого злочину не давало йому спокою. Прокинулася совість та переслідувала його на кожному кроці. Він був доведений до відчаю, майже до самогубства. Але Богу було до вподоби, щоб нещасний студент почув про диво воскресіння Лазаря Ісусом Христом. І ніхто інший, як знедолена «дівчина з вулиці», Соня Мармеладова читає Раскольникову 11-й розділ Євангелія від Івана: «Ісус сказав їй: Я воскресення й життя; Хто вірує в Мене, хоч і вмре, оживе; і всякий живе та хто вірує в Мене не помре повік. Чи віриш, як оце? Вона каже Йому: (І як би з болем переводячи дух, Соня окремо і з силою прочитала, точно сама привселюдно проповідувала): так, Господи! я вірую, що Ти Христос Син Божий, що має прийти на світ». Далі Соня читає про велике диво воскресіння, про нове життя, яке прийняв Лазар від Ісуса Христа. «І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що створив Господь, увірували в Нього». «І він теж, засліплений і невіруючий, він теж зараз почує, Він також повірить, так, так! Зараз же, тепер же», — мріялося Соні. І вона тремтіла від радісного очікування. І Соня Мармеладова не помилилася. Слово Боже має велику силу. Раскольников увірував. Він розкаявся в серці. Всі разом в ньому розм’якшилося, і ринули сльози. Як встав, так і впав він на землю … Він встав на коліна серед площі, вклонився до землі і поцілував цю брудну землю з насолодою і щастям. Він встав і вклонився іншим разом … Раскольников сповідав свій гріх не тільки перед Богом, але й перед владою, перед усім світом. Хто не боявся робити гріх, не повинен соромитися покаяння. Тільки таким шляхом приреченому на смерть Раскольникову відкрилося нове життя. І хоч це життя лягло через заслання до Сибіру, ​​але це було вже життя Боже, нова, звільнена людина. І нарешті останнє. Що ж відбувається в духовному світі, після покаяння того, хто згрішив? «Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!…» (Лук.15:7).

ПИТАННЯ: 1) 3а сходинка – сором. Чого саме під час каяття ми повинні соромитися? 2) Що здивувало Бога в Єремія 6.15? (прочитати). 3) Чому окрім того, щоби назвати гріх ще повинна і сповідь буде? 4) Чому так важко сповідувати гріхи і як ви це робите? 5) Чому християни (чимало) не хочуть залишати гріхи, а тільки про це кажуть? 6) Чому так важко ненавидіти гріх? Як гріх почати ненавидіти? Які думки можуть підвести до ненависті гріха? Важливо! Поділіться як ви ненавидіти гріх и що робите, коли немає ненависті до гріха? 7) Розкажіть які вам вдалося перемогти гріхи? Що ви порадите людині яка веде боротьбу з гріхом, а у неї не виходить? 7) Важливо! Повторіть вся шість сходинок каяття? 8) З якою сходинкою у вас найбільша проблема? Як ви збираєтеся працювати над цією темою?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *