ЯК СТВОРИТИ АТМОСФЕРУ ЛЮБОВІ В ЦЕРКВІ?

Поделитесь статьёй или подпишитесь на обновления:

«По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Iван.13:35). Тема любові залишається незмінно актуальною і водночас незмінно дефіцитною. Ні про що так часто в церкві не говорять, як про любов. Ми всі, без винятку потребуємо любові і всі глибоко страждаємо, коли переживаємо нестачу тієї самої любові. Я вже давно хотів поговорити з приводу цієї теми, тому що ми всі будуємо, або, принаймні, хочемо створити велику та ефективну церкву, а стрижнем здорової, прекрасної церкви є любов.

Чи вірно, що люди шукають в церкві любові? Так. А де її ще шукати? Насправді любові багато навколо нас. Багато сімей, які дарують своїм дітям любов. Чоловік та дружина також намагаються дарувати таку важливу сімейну любов. Але та любов має купу недоліків. По-переше, велика кількість розлучень. По-друге, любов світська, як правило, іде хвилями. І знаєте чому? Тому що вона носить емоційний характер. Винятково емоційний. Ми саме такої любові шукаємо, щоби нас любили навіть, коли ми буваємо погані, коли ниємо, або трохи грубуваті. Одним словом, нам любов потрібна завжди. А таку незмінну і прекрасну любо нам спроможний дарувати лише Бог.

Любов – то сутність Бога, Його природи. «Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!» (1Iван.4:8).

Любов Божа – це і є справжнє щастя.

Любов – це найкращі ліки, які лікують навіть те, що ніяким чином не можуть полікувати найдорожчі та найякісніші ліки – любов лікуює нашу безсмертну душу.

Любов – це сутність християнства. Немає любові немає справжньої, спасительної віри.

Всі заповіді Божі це наука про те, що таке любов і як ту любов проявляти в різних обставинах. Наприклад, в церкві повинні всі служити, не лише тому що Бог дав кожному дар, а тому що коли Бог дав тобі дар а ти їм не служиш, це не любов до ближнього. Це, все одно, що закопати скарб і не з ким не ділитися. Окрім того, коли ти не служиш в церкві, нічого не робиш для Бога, доводиться іншим працювати і за себе і за того, хто нічого не хоче робити. Візьміть будь яку заповідь, і ви переконаєтеся, що за всім повинна стояти любов.

У християнина повинна бути, по великому рахунку, лише одна мотивація і ця мотивація істинна і вірна – любов до Бога та до ближнього. Доречи, найперша заповідь, найважливіша заповідь, також пов’язана з любов’ю. «А той відповів і сказав: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе» (Лук.10:27).

РОЗДІЛ 1. ТРИ ДЖЕРЕЛА ЛЮБОВІ В ЦЕРКВІ

Розглянемо три джерела з яких люди хочуть брати любов до себе.

  1. Любов від Бога. Саме Бог є найпершим і найважливішим джерелом любові і всіляка любов походить саме від Нього. Навіть, коли невіруюча людина любить, вона користується цією властивістю, якістю, яку в людину заклав Бог. Людина створена, щоби любити і бути улюбленою.
  2. Любов від пастора. Коли людина приходить до церкви вона починає очікувати любов від інших і насамперед, від пастора. Це близько до істини. Пастор повинен бути взірцем і, в першу чергу, надавати зразок любові. Коли Бог є любов то і пастор відображає цю любов. Що ми бачимо, насамперед, в житті Христа? Заради любові прийшов в цей світ, заради любові проповідував Євангеліє, заради любові страждав на хресті і терпів все до самого кінця, до смерті. Заради любові помер і воскрес. Які тільки мені не доводилося чути претензії на свою адресу, — ось скільки років я в церкві і пастор жодного разу не завітав до мене? Тим самим чином люди хочуть сказати, що вони не відчули любові від пастора їх помісної церкви. Можливо це частково справедливо, але ж, як технічно можна подарувати всім християнську любов тому бідному пастору, коли в церкві, дякувати Богові, велика кількість людей? Я намагаюсь всіх вітати з днем народження. Ледь не кожного дня телефоную людям, запитую як вони себе почувають, за що треба помолитися? Але завжди будуть ті, хто не задоволений. Треба визнати, якщо вся любов повинна виходити від пастора тоді ми приречені завжди переживати дефіцит любові в церкві. І який вихід? Ми ж розуміємо, що в церкві повинна панувати Божа любов? Але ця любов повинна виходити з кожного християнина.
  3. Любов один до одного в церкві. О, це ніби банально, а з іншого боку, так несподівано. Виявляється, що найважливіша любов в церкві, яка тільки може бути, це любов між братами та сестрами. Це любов, яку може відчути людина, яка тільки прийшла до церкви. Тут кожного з нас ніхто не замінить. Любов один до одного ці і є клей, який міцно з’єднує християн між собою.

РОЗДІЛ 2. НАЙБІЛЬШІ СПОКУСИ З ЛЮБОВ’Ю В ЦЕРКВІ

Є декілька спокус які пов’язані з темою любов в церкві.

  1. Ставити акценти в церкві на все, окрім любові. Я собі уявляю, що молода людина приходить до ультра сучасної церкви. Затьмарена сцена і зала. Софіти. Гіперсучасна музика. Це буде така спокуса перейти до такої церкви. А потім у людини, рано чи пізно, почнуться великі життєві проблеми, і підійти ні до кого. А ти нікому не потрібен і за солодкуватими посмішками не стоїть нічого. Знаєте, в такий момент тій людині музика буде не потрібна. Йому потрібна любов, прийняття.
  2. Любити тільки Бога. Добре любити Бога і чому тільки до цієї прекрасної заповіді додали ще любов до ближнього? Бог часто мовчить, Бог мене приймає, навіть, з моїми недоліками. Бог мене любить досконалою любов’ю, навіть, коли у мене трапляються падіння, я піднімаюся завдяки Божої любов. А тут ці люди, незносні. «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1Iван.4:20). Любов до моїх братів та сестрі є дзеркалом моєї любові. Як я ставлюся до людини так і до Бога.
  3. Людей сприймати тільки як частину церковного механізму. Уявім собі таку ситуацію, в недільній школі, наприклад, сестра служить вчителькою. У неї трапилися проблеми в сім’ї. І ми можемо сказати так, — сестра, у тебе проблеми, поки що залиш це служіння, а там, коли ти вирішиш проблеми зі своїм чоловіком, повертайся. Бачите, ніякої реакції на особисті проблеми. Проблема вирішується, винятково, на адміністративному рівні і це груба помилка, яка перекреслює головне — любов в церкві.
  4. Любити тільки тих, хто любить нас і хто нам приємний. «А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить» (Лук.6:32). У нас в церкві був брат Саша Рудиченко. Дуже розумний хлопець. Запитую, — де ж ти будеш святкувати Новий Рік? Буду підлітків збирати і молодь. Так молодь же, наскільки я знаю, збирається по різних компаніях, — відповідаю йому. І як же мене здивувала його відповідь, — а я збираю всіх, хто залишився без компаній, кого не схотіли запросити. Я був тоді вражений цим уроком справжньої жертовної любові.
  5. Розвивати в церкві формальну любов, забуваючи про неформальну. Що таке формальна любов? Нехай вас не зіб’є негативний відтінок слова «формальний». Насправді така любов повинна бути присутня в церкві. Одного разу я спілкувався з молодою людиною нашої церкви, яка мені все говорили, що не дуже відчуває любов, в контексті «Церкві Різдва». Я тоді дуже здивувався. Річ у тім, що саме наша церква допомагає хворим фінансово. Я не знаю церков, де би надавалася допомога, хай не така вже велика, всім, хто потрапляє до лікарні. Служіння милосердя, домашні групи, всі підуть відвідувати. На відвідування церква також виділяє кошти, щоби можна було купити якійсь мінімум продуктів. І тут мені говорять, що місцями любові все ж таки не вистачає? Продовжуючи спілкуватися ми прийшли до цікавого висновку, що всі ці служіння, які реагують, навіть фінансово, на проблеми людей носять правильно формальний характер. А не вистачає іншого, неформальної любові, такої собі християнської людськості.

На пасторській конференції перед нами виступав парижанин, якій відкриває церкві по всій Франції. Цей досвідчений пастор поставив перед нами одне важливе питання, — ви займаєтеся церквою чи ви є церква. Ми церква чи ми просто організація під назвою церква?

РОЗДІЛ 3. ЧОМУ ТАК ВАЖКО ЛЮБИТИ ЛЮДЕЙ?

— Люди бувають образливим і неприємними.

— Люди бувають нерозумними і нав’язливим.

— Люди бувають мінливими і схильні до аморальних вчинків.

— Люди часто нас ранять і завдають нам нестерпного болю.

— Люди частенько бувають нудними, скигліями (руск. нытиками).

— Люди бувають злими, дратівливими та агресивними. Саме люди розіп’яли Христа. Важко щось до цього додати, бо гірше вже нікуди.

Людей любити надзвичайно складно. І чим більше знаєш людину тим складніше її любити, як правило. Я знаю, що є винятки з цього правила, але в житті, тенденція саме така. А все тому, що чим більше знаєш людину, тим більше бачиш її недоліки. І коли бачиш чудову людину розумієш, повинно пройти трохи часу, щоби розчаруватися.

Цікаво, що всі оці ознаки ми можемо знайти в учнях Христа, майбутніх апостолах і Христос їх продовжував любити. А хіба про нас, рано чи пізно, не можна сказати, що і ми маємо ледь не всі перелічені ознаки? Ми і ображаємося і вередуємо і десь прибрехали і десь про близьку людину комусь розповідали погані речі, а це була зрада.

А ще важко любити, тому що це завжди вихід з зони комфорту, це завжди певне напруження.

«Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!» (1Iван.4:7).

— Нам треба зрозуміти, що Духа Святого ми прийняли задля двох речей:

1) Бути свідками Христа. Всю дорогу до Київа, точніше половину дороги, я розповідав про Христа жіночці, яка сиділа поруч зі мною Викладач французької мови. І це було чудово, коли ділишся Євангелієм. Радість завжди в тому, що ти є вісником Божої любові.

2) Спастися через любов. А ви знаєте, що ми спасаємося вірою та любов’ю? Любов Божа в нас до ближнього це пропуск в Царство Боже. Ви маєте сумнів? «Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в’язниці і Мене не відвідали ви. Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя» (Матв.25:41-46). Якщо в нас не буде любові до ближнього, ніби нагадує Христос, то так можна і до пекла потрапити, бо коли ми не любимо ближнього, коли не допомагаємо, це означає, що ми не любимо і не служимо самому Христу.

РОЗДІЛ 4. ОЗНАКА ЗРІЛОСТІ ХРИСТИЯНИНА – ЗРІЛА ЛЮБОВ

У зрілості є декілька ознак. Ми часто говоримо, що зріла людина не буде робити висновки, якщо не вислухає дві сторони конфлікту. Зріла людина не вчиняє емоційно, але помолиться, розважить і лише тоді буде щось робити. Але є ще одна дуже важлива ознака зрілості, і це, напевно, перша ознака, — любов. А тепер декілька важливих компонентів зрілої любові.

  1. Зріла людина починає розуміти, що найважливіше – це любов. «А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!» (1Кор.13:13).
  2. Зріла людина несе любов, насамперед. І коли їй не дають достатньо любов, вона знаходить любов в Бозі. Можна сказати, що зріла людина і любові особливої від людей не чекає.
  3. Зріла людина дарує любов завжди, коли є бажання і, навіть, коли немає. Любов завжди і всім! – ось гасло справжнього християнина. Христос про таку любов прямо говорить: «Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?» (Матв.5:46). На одній пасторській конференції до мене підійшло одне подружжя. Дуже щирі християни і приємні люди, які взяли опікунство над двома підлітками. Вони розповідали, як важко любити цих дітей, коли вони себе жахливого, визивно, задирливо (руск. вызывающе) поводять, коли маніпулюють і не хочуть слухатися. Як до таких дітей доносити Божу любов? – було їх головне питання. Я запитав, — а яка мова любові найбільш шкідливої дитини? Ми це точно знаємо, — обійми, дотик. Далі, продовжую, — а ви її обіймаєте? Зрідка, бо коли вона погано себе поводить, а вона, переважно, так себе і поводить, дуже важко обіймати. От тут і сутність всього. Кажіть щиру правду, пояснюйте, що вам на душі дуже боляче, але ви все одно любите, бо це ваша дитина і обіймайте. Вони просто остовпіли від такої поради.

РОЗДІЛ 5. ПРАКТИКА ЛЮБОВІ

«Ми завжди повинні подяку складати за вас Богові, браття, як і годиться, бо сильно росте віра ваша, і примножується любов кожного з усіх вас один до одного» (2Сол.1:3). Ап. Павло дякував християнам із Солоників, що у них зростала водночас віра та любов. Та воно так і має бути, де зростає віра там і любов, і навпаки.

  1. Коли бачите, що людина сумна. Так і запитай, — слухай, я бачу ти сумний. Давай трохи поспілкуємося? Можливо я помолюсь за тебе, вислухає? Хочеш разом поп’ємо чаю? Не треба обмежуватися закликом, — посміхайся, друже! Ми ж розуміємо, що у людини є проблема.
  2. Коли бачите, що людини немає в церкві. Обов’язково зателефонуйте, порозмовляйте, дізнайтеся, можливо у людини якісь проблеми.
  3. Коли людина хоче з вами поділитися. Знайдіть час вислухайте.
  4. Коли людина не хоче з вами ділитися, тому що починає втрачати віру, все рідше і рідше відвідуючи церкву, то ви самі попросіть з нею зустрітися. І порозмовляйте про духовне. Ви скажете, — так це ж самому треба бути духовним? Так а для чого ми тоді віруючі, для чого відвідуємо церкву, для чого звертаємося до Христа в молитві?
  5. Коли людина прямо говорить, що у неї серйозні проблеми з церквою. Біблія закликає нас настільки поєднувати себе з іншими людьми, що коли у нашого брата чи сестри радість ми радіємо разом, коли сльози ми разом плачемо. «Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!» (Рим.12:15). Ось що таке справжня любов.
  6. До того ж, якщо любите, не ображайте людину, не принижуйте, не смійтесь над людиною, коли їй це неприємно. Краще зробіть для людини, щось словом, або ділом, що посилить у вашого ближнього віру в Бога.

ПИТАННЯ: 1. Чому тема любові така важлива? 2. Чому в церквах найбільший дефіцит – це саме любов. 3. Чому всі чекають любові від пастора, а самі, доволі часто, пасивні? Що можна, в цьому плані, змінити? 4. Які найбільші спокуси в церкві з любов’ю, іншими словами помилки з любовь1ю в церкві? 5. Чому так важко любити людей? 6. Чи усвідомлюєте ви, що в нас немає християнської любові, вона є лише в Дусі Святому? Наведіть приклади, коли в вас виявлялася любов Христа до ближніх, чого би ви ніколи не робили, якщо би не Божа любов? 7. Чому ознакою зрілого християнина є не скільки чекати любові скільки самому дарувати ту любов? 8. Перелічте коли ми повинні особливу любов в церкві виявляти і кому? 9. В яких сферах (подружні стосунки, з дітьми, в церкві, на роботі) у вас найбільший дефіцит? Як ви будете працювати над проблемами по темі любові у вашому особистому житті?

 

 

 

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *